Економічний розвиток Росії після 1998 р.

 

 

Вступ

Росія (Російська Федерація) є однією із найбільших держав світу (площа 17 млн 75,4 тис. кв. км). Понад 45% території Росії розташовано за полярним колом у зоні вічної мерзлоти і полярної ночі. Росія займає шосте місце у світі за кількістю населення – 132 млн мешканців. Понад 97,7 млн осіб проживає у містах. Росія – це країна, яка має багаті поклади різноманітних природних ресурсів. На її території знаходиться 10% світових покладів нафти, 40% покладів природного газу, понад 45% покладів кам’яного вугілля і багато іншої рідкісної сировини.

Росія – це країна, яка відіграє важливу економічну та політичну роль у світі й має різноманітні зв’язки зі світовою економікою. Найважливіші міжнародні політичні та економічні організації цікавляться розвитком політично-економічної ситуації у цій країні. Багато країн зацікавлені в економічній співпраці з Росією, часто трактуючи її як стратегічного постачальника мінеральних ресурсів та енергоносіїв, а також як важливий та місткий ринок збуту споживчих та інвестиційних товарів. Росія є регулярним і важливим учасником міжнародних зустрічей, під час яких приймаються рішення світового значення.

На межі 80-х і 90-х рр. ХХ ст. у цій країні було розпочато ринкові реформи економіки. Після комуністичних часів масштаб деформації російської економіки був настільки великим, що попри об’єктивні умови, які визначали необхідність реформ, процес змін стикався з багатьма перешкодами. Вони виникали як з боку ідеологів реформ, тих, хто їх втілював, суспільства, так і з боку економіки, яка реформувалася, і закоріненій у ній бюрократії. Суспільство, яке протягом багатьох років функціонувало в комунізмі, з одного боку, сподівалося після ринкових реформ багатьох позитивних змін, але з іншого – мало серйозні і, як виявилося, небезпідставні побоювання щодо майбутнього економіки й власної безпеки. Якщо до цього додати неприязне ставлення і супротив з боку бюрократії, то стає зрозумілим, чому реформи в Росії не були і не є легкою справою.

Після початку суспільно-економічних реформ у 80-х рр. у Росії було відзначено спад виробництва, потім протягом кількох років тривала економічна стагнація. Унаслідок цього зростала напруга в суспільстві. Політична ситуація також була нестабільною, часто змінювався уряд. Збільшувався внутрішній і зовнішній борг країни. Із метою фінансування дефіциту бюджету Російський уряд обрав найпростіший шлях – випускав дедалі більше цінних паперів (переважно короткострокові облігації). І хоч з огляду на високу прибутковість ці папери охоче купували як російські, так й іноземні суб’єкти, проте на початку 1998 р. попит на них упав. У 1989 р. міжнародні рейтингові агентства оцінювали цінні папери російського уряду як такі, що характеризуються високим рівнем ризику, і з часом ці оцінки ризикованості ставали все суворішим. При цьому сума зовнішнього боргу невпинно зростала, і зростала у прогресивному темпі. Рейтингові оцінки Росії падали, а паралельно відбулося кілька фінансових криз на ринках, які розвивалися в Азії, Аргентині й Мексиці. Іноземні інвестори втратили довіру до російських цінних паперів, тому багато хто з них приймав рішення про їх продаж і вихід із російського ринку. Охочих придбати наступні емісії державних облігацій ставало все менше. Унаслідок витоку іноземного капіталу були вичерпані усі валютні резерви центрального банку.

Усередині 1998 р. мала місце криза валютного ринку, ринку цінних паперів і міжбанківського ринку. 17 серпня 1998 р. російський уряд спільно з Банком Росії прийняли рішення про девальвацію російської валюти. Було офіційно оголошено про внутрішню і зовнішню неплатоспроможність. Для резидентів було введено обмеження на валютні операції. Був оголошений 90-денний мораторій на викуп публічних російських боргових зобов’язань. Криза 1998 р., яка охопила усю банківську систему та економіку, призвела до багатьох негативних наслідків для економіки і суспільства. У результаті погіршилися усі кількісні економічні показники, наприклад, спад промислового виробництва у серпні 1998 р. становив 11% по відношення до серпня 1997 р., у вересні – 14,5%, а в листопаді – 12%. Зменшувалися реальні прибутки населення, зростав дефіцит бюджету, швидко зростала інфляція. Багато банків втратило рівномірність і призупинило виплати по депозитах, депоненти в паніці знімали депозити з банківських рахунків.

Криза спричинила зростання інфляції і викликала чергову хвилю рецесії в російській економіці. Проте ця криза була в певному сенсі хронологічним переломом в економічних змінах. Вона змусила прискорити реформи і прийняти рішення, що, як виявилося пізніше, прискорили трансформації та посткризову відбудову економіки.

 

 

Економічна ситуація в Росії після кризи 1998 р.

Починаючи з 1999 р. економіка Росії виявляла перші ознаки стабілізації. Натомість уже у 2000 р. вона почала динамічно розвиватися. У 2001–2007 рр. валовий внутрішній продукт Росії збільшився з 4 823 млрд рублів до 26 882 млрд рублів, тобто на понад 550%[1]. Додаткове сальдо у зовнішній торгівлі систематично зростало. Високими були щорічні доходи державного бюджету, постало унікальне явище міжнародного рівня – профіцит бюджету. Систематично знижувалася інфляція, а прибутки населення – зростали.

Початок 2008 р. підтверджує утримання позитивних тенденцій розвитку російської економіки. Можна вже говорити про дуже хороші результати, які зміцнювали наявні досягнення у цій галузі. Це виявляється у продовженні зростання ВВП, зниженні інфляції, додатковому сальдо у зовнішній торгівлі. На позитивні економічні результати помітно впливає той факт, що Росія протягом кількох років систематично отримує прибуток із додатнього terms of trade у зовнішній торгівлі. Зростання світових цін на нафту та інші енергоносії спричиняє, що для Росії ці тенденції на світових ринках є вигідними, і через це на даний момент вона перебуває у групі країн, які розвиваються найшвидше.

 

 

Валовий внутрішній продукт – динаміка, структура і фактори приросту

Криза 1998 р. викликала багато негативних наслідків в економіці, у тому числі спричинила зниження ВВП. Проте вже починаючи з 1999 р. в економіці можна помітити позитивні зміни. Вони виявлялися у таких явищах:

·     систематично зростав споживчий попит;

·     частка інвестицій у глобальному попиті спочатку зменшувалася, потім поступово збільшувалася;

·     зростав обіг у зовнішній торгівлі, формувалося позитивне сальдо обміну із закордоном;

·     динаміка попиту випереджала динаміку виробництва і спричинила збільшення імпорту.

Основні макроекономічні показники Росії за останні роки показано у поданій нижче таблиці.

 

Таблиця 1. Динаміка макроекономічних показників у Росії у 1999-2007 рр.

 

 

1.01.01

1.01.02

1.01.03

1.01.04

1.01.05

1.01.06

1.09.06

1.01.07

Ва­ло­вий вну­тріш­ній про­дукт (млрд ру­блів)

7 302,2

9 040,8

10 863,4

13 243,2

17 048,1

21 614,7

19 288,3

26 781,1

Гро­шо­ві до­хо­ди на­се­лен­ня (млрд ру­блів)

3 659,9

4 966,3

6 696,2

8 901,6

10 976,3

13 522,5

–  

16 839,2

Влас­ний ка­пі­тал у бан­ківсь­ко­му сек­то­рі (млрд ру­блів)

286,4

453,9

581,3

814,9

946,6

1 241,8

–

1 692,7

Експорт (млн дол. США)

105 000

101 900

107 300

135 900

183 200

243 569

223 955

303 926

Імпорт (млн дол. США)

44 900

53 800

61 000

76 100

97 400

125 303

112 587

164 692

Саль­до у зов­ніш­ній тор­гів­лі (млн дол. США)

60 100

48 100

46 300

59 800

85 800

118 266

111 368

139 234

Зов­ніш­ній борг (млрд дол. США)

161,4

150,9

153,5

186,0

213,5

258,5

287,4

310,6

Ва­лют­ні ре­зер­ви (млрд дол. США)

27,9

36,6

47,8

76,9

124,5

182,2

299,2

303,7

Офі­цій­ний курс ва­лют рубль/долар США

30,69

31,78

31,77

30,68

35,81

26,33

26,77

26,33

Перевищення доходів бюджету (профіцит), млрд рублів

12,2

216,1

239,0

228,2

730,7

1 759

2 424

2 259

Інфляція, %

20,8

21,5

15,8

13,7

11,7

10,9

7,2

9,7

Рівень безробіття за методологією МОП (%)

9,8

8,8

8,1

8,6

8,2

6,6

6,2

6,9

 

Джерело: Центральный банк России, Социально-экономическая ситуация в январе 2003 г., Москва, 3 марта 2003 г., с. 3–5. Основные направления единой государственной денежно-кредитной политики на 2001 г., Центральный банк России, 29 ноября 2001 г., с. 14, електронна версія на: www.cbr.ru/analytics/print.asp?file=macroeconomics.html; www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/print.asp?file=inter_res_03.htm#week (14.03.2006); „Бюллетень банковской статистики”, 2006, № 12 (163), с. 7, 83.

 

Основні макроекономічні показники, які вказують на успішний розвиток російської економіки, це: темп економічного зростання (7,1% у 2004 р., 6,4% у 2005 р., 6,7% у 2006 р., і 5–6% щороку протягом 2002–2006 рр.). ВВП Росії зріс від 2 741,1 млрд рублів у 1999 р. до 26 621,3 млрд рублів на початку 2007 р. Систематично збільшувалося виробництво основних товарів.

 

Таблиця 2. Обсяг виробництва основних благ у 1999–2007 рр.

 

 

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Сумарне збільшення продукції в основних галузях

(промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, роздрібна торгівля)

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

104,60

109,00

105,90

103,70

107,30

106,60

106,40

–

–

Обсяг промислової продукції

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

111,00

111,90

104,90

103,70

107,00

107,30

104,00

103,90

106,30

Продукція у сільському господарстві

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

104,10

107,70

107,50

101,70

101,50

101,60

102,40

103,60

103,30

Будівництво

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

106,10

111,50

109,90

102,70

114,40

110,10

110,50

115,70

118,20

Дорожні перевезення

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

105,00

105,00

103,00

106,00

107,40

106,20

102,50

102,70

102,20

Оборот у роздрібній торгівлі

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

93,90

108,80

110,70

109,10

108,00

112,10

112,80

113,90

115,20

Вартість проданих послуг

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %)

107,50

105,70

100,80

100,40

105,10

107,00

107,50

–

–

 

Джерело: http://www.icss.ac.ru/macro/index_year.php?id=3 (10.02.2008).

 

Починаючи з 1999 р. темп зростання ВВП у номінальному вираженні (включно з інфляційним зростанням цін) становив понад 20% на рік. Темп зростання реального ВВП у 2006 р. становив 6,7% і був дещо вищим порівняно з 2005 р., коли цей показник був 6,4%[2]. Проте слід підкреслити, що висока динаміка ВВП випливає певною мірою із вигідної кон’юнктури на російські товари, яка продовжує утримуватися на міжнародних ринках сировини.

 

Таблиця 3. Обсяг виробництва основних благ у 1999–2007 рр.

 

 

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Номінальний ВВП

Млрд рублів

4 823,2

7 305,6

8 943,6

10 830,5

13 243,2

17 048,1

21 624,6

26 882,9

32 988,6

Реальний ВВП

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го року, %)

106,4

110,0

105,1

104,7

107,3

107,2

106,4

107,4

108,1

Дефлятор ВВП

(по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го року, %)

172,4

137,7

116,5

115,7

114,0

120,1

119,7

115,4

–

 

Джерело: http://www.icss.ac.ru/macro/index_year.php?id=2 (10.02.2008).

 

Номінальний обсяг валового внутрішнього продукту Росії у 2000 р. сягнув 7 302,2 млрд рублів і був на 9,0 млрд рублів[3] більшим, ніж попереднього. У 2001 р. він зріс до 9 040,8 млрд рублів, тобто на понад 20% порівняно із 2000 р. Протягом 2002 р. ВВП зріс на 4,7%. У 2003 р. ВВП порівняно із попереднім роком знову ж таки збільшився на 7,3%[4]. 1 січня 2004 р. він вже становив 13 305 млрд рублів[5], 1 січня 2005 р. – 17 008,4 млрд рублів, а 1 січня 2006 р. – 21 665 млрд рублів. Враховуючи курс валют, валовий внутрішній продукт Росії 1 січня 2007 р. становив 12 537 млрд дол. США (курс на 01.01.2001 р., 1 дол. США = 26,3311 рублів)[6].

За галузями структура ВВП Росії виглядає таким чином: послуги – 46%, виробництво товарів – 42%, податки – 12%. Протягом останніх років найшвидше зростало виробництво товарів – на понад 7%. Також зросла кількість надаваних послуг. Високі темпи зростання виробництва значною мірою були досягнуті завдяки підвищенню цін на нафту-сирець, що призвело до швидкого розвитку добувних галузей. Збільшення виробництва і попиту населення викликало зростання продукції у галузях переробки. Аналіз динаміки ВВП за довший період показує, що протягом останніх років темп зростання економіки Росії є досить високим.

 

Графік 1. Динаміка і номінальний обсяг ВВП у Росії у 1999–2007 рр. (дані на початок року)

 

 

Джерело: авторський аналіз на підставі Обзор банковского сектора Российской Федерации, Центральный банк Российской Федерации, Москва, февраль 2007, табл. 1.

 

Згідно з середньостроковими прогнозами, протягом найближчих років тенденція росту ВВП зберігатиметься. Динаміка ВВП має становити 5–6% щороку, а після 2008 р. – навіть понад 6%. На думку експертів, цьому сприятиме стабілізація економіки і наплив іноземного капіталу в Росію. Чи це відбудеться? Багато що залежатиме від розвитку політичної ситуації в Росії. Президент Д. Мєдвєдєв безперечно вважатиме економіку Росії найважливішою сферою його політики.

 

 

Аналіз факторів приросту ВВП

 

Промислова продукція

У російській промисловості працює понад 50 млн осіб, із них понад 30 млн – у приватному секторі. Головною рушійною силою економічного росту останнього періоду були експортні галузі, такі як: паливна промисловість, приріст якої становить 7% на рік, і кольорова металургія, де збільшення продукції становить 6%. Високу динаміку відзначено також у секторах, які виробляють товари споживання, передусім у харчовій промисловості (6,5%). Це відбувається внаслідок збільшення реальних прибутків населення, і відповідно споживчого попиту. Зростанню промислового виробництва сприяли також такі обставини:

·     збільшення внутрішнього попиту на енергетичні пристрої, транспортні засоби і сільськогосподарські машини;

·     збільшення реальних прибутків населення (особливо бідніших верств), яке вплинуло на зростання динаміки виробництва у харчовій промисловості;

·     відносно високий темп зростання добування, переробки і продажу нафти, що було викликане постійним зростанням світових цін на нафту-сирець, а також збільшенням попиту на нафтопродукти на зовнішньому ринку;

·     сприятлива кон’юнктура у світовій зовнішній торгівлі, зокрема в галузях кольорової металургії та хімічної промисловості.

Паралельно в економіці були відзначені деякі негативні явища:

·     зростання конкурентоспроможності закордонних товарів порівняно з російськими;

·     зниження темпу зростання виробництва у нафтохімічній промисловості (продукти основної хімії, синтетичний каучук і фармацевтична промисловість);

·     зростання динаміки імпорту виробів легкої промисловості.

Однак найбільший вплив на збільшення продукції у російській промисловості мали такі фактори:

а) розвиток паливно-енергетичної промисловості і галузей, спрямованих на експорт;

б) збільшення витрат на інвестиції у машинобудівній промисловості;

в) збільшення виробництва ринкових товарів, особливо в галузі харчової промисловості.

Дослідження показують, що основою російської економіки є паливно-енергетична промисловість. Лише частина сировинних ресурсів перебуває у розпорядженні країни. Росія володіє 10% світових покладів нафти (добуває 20% світової продукції), понад 40% покладів природного газу, приблизно 45% покладів кам’яного вугілля та іншої сировини цієї групи.

До складу паливно-енергетичної промисловості входять три основні галузі: вугільна, нафтова і газова промисловість. Їх частки у структурі такі: 50% природного газу, 31% нафти-сирцю і 15% кам’яного вугілля[7]. Важко було б переоцінити роль, яку в російській економіці відіграє енергетичні ресурси. Їхня участь у творенні ВВП становить приблизно 15%. Вони забезпечують приблизно 50% надходжень до бюджету і становлять понад 50% вартості експорту[8].

Надходження за експорт нафти і природного газу становлять основне джерело фінансування державної економіки. Підтверджені запаси нафти складають 6,7 млрд тон, що розташовує Росію на восьмому місці у світі. У російській нафтовій промисловості домінують потужні приватні підприємства з вертикально інтегрованою структурою. Головними магнатами нафтового ринку є концерни: Лукойл (понад 75 млн тон видобутку, тобто приблизно 20% усієї продукції в Росії у 2002 р. і 18% переробки), Юкос (приблизно 70 млн тон – 18% видобутку), Тюменська нафтова компанія, Сургутнафтогаз і Сибнафта. Варто зазначити, що ці фірми за обсягом виробництва і, насамперед, за обсягом ресурсів на територіях, де здійснюється добування, є лідерами не лише російського ринку, але й світової добувної і переробної промисловості, і в недалекому майбутньому можуть конкурувати з багатьма іноземними компаніями, такими як BP, Mobil чи Shell. Російська нафтова промисловість має певні проблеми, пов’язані з тим, що більшість добувних і переробних заводів є застарілими і вимагають модернізації. Важливою проблемою є відносно близька перспектива вичерпання головних джерел у Західному Сибіру, зокрема, якщо врахувати факт, що добування нафти в Росії перевищує обсяг нововідкритих покладів[9].

Певні ускладнення у розвитку паливно-енергетичної промисловості у Росії випливають із факту необхідності транспортування російських газу і нафти у Західну Європу через території кількох країн, із якими Росія має проблеми політичного характеру.

Росія має найбільші у світі документовані запаси природного газу, які оцінено в понад 48 трильйонів м3. Газ добувають переважно у північно-західній частині Сибіру, а також на Уралі, у районі Поволжя, на північному Кавказі та Баренцовому морі. Росія є найбільшим світовим виробником цієї сировини. В експлуатації газу домінує концерн Газпром. Це – найбільший світовий виробник природного газу (25% світового видобутку), який забезпечує понад 90% внутрішньої продукції. Йому належить система газопроводів загальною довжиною понад 140 тис. км і кілька десятків компресійних станцій. Газпром, який на 40% є державною власністю, є найбільшим постачальником валюти для Росії, а сплачувані ним податки становлять аж 25% надходжень до федерального бюджету.

Важливу роль у російській економіці відіграє також металургійна промисловість. На долю Росії припадає 14% світових запасів залізної руди і 15% руд кольорових металів. Ця країна є одним зі світових лідерів виробників міді, олова, нікелю, бокситу, вольфраму і благородних металів. Кольорова промисловість Росії має свою специфіку, яка виражається у сильній концентрації і монополізації виробництва. Слід зазначити, що інтенсивна експлуатація сировини окрім безсумнівної вигоди створює і багато небезпек. Наприклад, виробництво кольорових металів дуже забруднює навколишнє середовище.

Важливою галуззю промисловості, яка займає помітне місце у російській економіці, є хімічна промисловість. Вона розвивається у трьох напрямках: добувна промисловість, органічна і неорганічна хімія. Хімічна промисловість має перспективу розвитку, що випливає з потреби внутрішнього ринку, яка систематично зростає, у хімічних виробах і сировині.

Також Росія є важливим виробником токарських верстатів, автоматичних ліній, труб, важких будівельних машин, вантажівок, автомобілів і автобусів. Ця продукція реалізується переважно на внутрішньому ринку.

Розвинутим і прибутковим у Росії є будівництво і промисловість будівельних матеріалів. Віддача капіталу у цих галузях становить приблизно 18%.

Росія – це держава, у якій дуже добре розвинений воєнно-промисловий комплес. До його складу входить величезний виробничий потенціал, який помітно впливає на зростання ВВП. Росія є одним зі світових лідерів експорту зброї і військової техніки, що є джерелом значної кількості отримуваної валюти. У ній діє також багато наукових інститутів зі світовою репутацією, де навчають фахівців високого класу, що займаються сучасними військовими технологіями, які використовуються також для цивільних потреб.

 

Сільське господарство та економічний розвиток Росії

Площа Росії – 1 707,5 млн га, у тому числі 220,8 млн га сільськогосподарської землі (це приблизно 13% усієї території держави)[10]. У 2007 р. сільськогосподарська продукція була на 1,6% більшою, ніж попереднього року[11]. Передусім її склали більші збори зернових, а також вирощування промислових рослин, переважно цукрового буряка та соняшника. Це зростання було спричинене збільшенням ефективності виробництва (у випадку зернових до 19,6 центнера з гектара) і часткового збільшення посівних площ. Звісно, порівняно з ефективністю в інших країнах, Росія продовжує відставати. Унаслідок нижчої врожайності протягом останніх років зменшилися збори картоплі й овочів. Значно нижчою була продукція льону, насамперед через зменшення посівних площ під цю культуру.

Окрім великого зношення машинного парку, важливими перешкодами для російського сільського господарства є: заборгованість виробників сільського господарства; низькі ціни на сільськогосподарську продукцію порівняно з цінами на промислові продукти для сільського господарства; прогресуюча деградація ґрунтів і зменшення ареалу сільськогосподарських угідь; а також невідповідний рівень оплати працівників підприємств сільського господарства порівняно з коштом утримування і робочих затрат (менше, ніж половина середньої заробітної плати в усій економіці).

 

Інвестиції як фактор економічного зростання

У 2006 р. вартість інвестицій в основний капітал становила 2 181 млрд рублів і порівняно з попереднім роком збільшилась на 13,7%. У 2007 р. вартість інвестицій зросла на 18,2%[12]. Найбільше інвестицій було здійснено в галузях транспорту та зв’язку. На думку С. Шаталова з Міністерства фінансів РФ, протягом останніх років залежність сільського господарства від цін на нафту і газ зменшується. Попри те, що інвестиції у добувні галузі все ще популярні (16,5% загальної кількості інвестицій), але порівняно з попереднім роком потік капіталу у ці галузі знизився на 5,3%[13]. Проте можна помітити зниження темпу зростання інвестицій порівняно з 2006 р. На зниження інвестиційної активності вплинуло погіршення фінансової ситуації підприємств і зростання цін на інвестиційні товари. Найбільше інвестиційних витрат призначалося на утримання існуючих виробничих потужностей.

Росія декларує творення більш сприятливої інвестиційної атмосфери, зокрема для закордонних інвесторів. Цьому мають послужити роботи над покращенням правового законодавства для інвесторів. Було затверджено нову постанову про реєстрацію підприємств, яка спрощувала раніше існуючі правила реєстрації. Прийняті правові акти обмежують економічну діяльність, для якої потрібно отримати ліцензію. Було розпочато роботу, яка б дозволили пристосувати російську бухгалтерію до міжнародних бухгалтерських стандартів. Дума прийняла правові акти, які запобігають введенню до легального обігу коштів із нелегальних джерел. Також готуються комплексні закони, які регулюватимуть функціонування ринку цінних паперів і страхування.

У 2006 р. рейтингове агентство Standard & Poors підвищило довгостроковий рейтинг Росії з „B-” до „BB-”, а короткостроковий з „C” до „B”. Також JP Morgan покращило класифікацію російського ринку від ринку, який розвивається (emerging markets) до європейського ринку (european markets). У зв’язку з цим зросло зацікавлення російським ринком з боку іноземних інвесторів. У 2006 р. вони інвестували 31 млрд дол. США, а оцінки за 2007 р. подають понад 40 млрд дол. США. Проте рівень іноземних інвестицій у російську економіку й надалі є незадовільним (більше про це далі). Найбільшими інвесторами у нефінансовому секторі в Росії протягом останніх років були такі країни: Кіпр (17% іноземних інвестицій), Голландія (14,6%) і США (14%). Кіпр, який знаходиться на першому місці, заслуговує на окрему увагу. Тут слід згадати, що протягом багатьох років для Росії серйозною проблемою було вивезення й розміщення російського капіталу за кордоном. Країною, яку часто обирали з цією метою, був Кіпр – з огляду на ліберальні норми щодо валюти, оподаткування й ліцензування. Тому насправді повернувся de facto російський капітал, який привезли у період, визнаний уже стабільним і вигідним для іноземних інвесторів. Проте це капітал, який усе одно вважається іноземним, зі всіма привілеями і правовою охороною, яка з цього випливає.

 

Транспорт і приріст ВВП Росії

Частка транспорту у ВВП Росії у 2006 р. зросла на 8%. Як у вантажо-, так і пасажироперевезенні головну роль відіграє залізничний і автомобільний транспорт. Галузева структура товаро- і пасажироперевезення виглядає таким чином: у групі товароперевезень 80% належить залізничному транспорту, а у пасажироперевезеннях 40% - це залізничний транспорт і приблизно 40% – наземний.

 

Роздрібна торгівля та послуги і приріст ВВП

У 2007 р. обороти роздрібної торгівлі зросли на 15,2% порівняно з відповідним періодом 2006 р. і сягнули вартості 10 757,8 млн рублів. Продаж непродовольчих товарів зростав швидше, ніж продовольчих – відповідно на 12,8% і 6,9%. Це призвело до подальшого зниження частки продовольчих товарів у структурі продажу до рівня 46,7%[14].

Згідно з оцінками, загальна частка імпортних товарів у торговельній пропозиції за цей період становила 40%. Ціни, які зростали у посткризовий період, не надто вплинули на зміну попиту на товари вітчизняного виробництва, оскільки постачальники імпортних товарів збільшили обсяги постачання дешевших товарів.

 

 

Перспективи змін ВВП

1999–2000 рр. були періодом основних структурних змін, у першу чергу спостерігалося пожвавлення після кризи 1998 р. і зростання купівельної спроможності населення. Це був період стабілізації рубля і швидшого зростання попиту на продукти вітчизняного виробництва, ніж на імпортні товари.

Протягом 2001–2008 рр. було досягнуто стабільного економічного зростання, яке спиралося на внутрішні фактори росту. Середня річна динаміка доходів населення становила 5–9% і перевищувала динаміку приросту ВВП. Значною мірою уряду вдалося втілити такі пріоритети:

·     вибірковий захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції;

·     стимулювання зростання попиту на внутрішні інвестиційні товари, зменшення процентних ставок для довгострокових кредитів;

·     стимулювання ціни ринкової рівноваги між виробниками і покупцями енергетичних ресурсів;

·     використання системи оподаткування з метою введення преференції для продукції високого рівня переробки вітчизняного виробництва;

·     досягнення середньої річної динаміки ВВП на рівні 5–9%, інвестиційних витрат на рівні 8–12% і реальних прибутків населення у межах 5–7%.

На думку економістів Академії наук Російської Федерації, у перспективі до 2015 р. можна сподіватися такого сценарію розвитку економіки[15]. У 2009–2015 рр. має завершитися процес входження Росії до європейських і світових структур. Присутність Росії буде визначатися її економічною позицією. Конкурентоспроможність російських виробів зробить можливим відміну обмежень, які охороняють вітчизняних виробників і внутрішній ринок. Відкритість російської економіки на міжнародні ринки буде умовою масштабного включення Росії до світового ринку на засадах рівноправ’я. Фахівці оцінюють, що середній темп річного збільшення ВВП у цей період матиме мінімальний рівень 3–5%. Вірогідність втілення цих планів значною мірою пов’язана з успіхом процесу стабілізації національної валюти. Від цього залежить конкурентоспроможність економіки, а відтак вигоди, яку Росія отримає від присутності на світових ринках, а також користі, яку може принести світові співпраця з Росією. Проте слід пам’ятати, що здійснення цих планів буде залежати від цін на нафту на світових ринках.

Підсумовуючи питання ВВП, слід ствердити, що структура ВВП Росії протягом останніх років наближається до структури ВВП країн із вільноринковою економікою. У ній переважають послуги, але продовжує залишатися великим значення промисловості та сільського господарства. Динаміка внутрішнього валового продукту є різною. Великою мірою вона залежить від коливань цін на нафту і нафтопродукти. Протягом останніх років у Росії можна помітити тенденцію повільного зниження динаміки приросту ВВП. Безсумнівно, у майбутньому російська економіка продовжуватиме швидко розвиватися. Після кризи 1998 р. Росія досягла вищого, ніж передбачалося, темпу приросту ВВП. Значною мірою це є також наслідком успішного впровадження грошово-кредитної політики Банку Росії та сприятливої кон’юнктури на світових ринках сировини. Майбутнє економічного розвитку країни у більш довгостроковій перспективі залежатиме від того, як успішно держава зможе використати наявні прибутки від експортних галузей, щоб збільшити конкурентоспроможність та ліквідувати структурну диспропорцію усієї економіки, аби в майбутньому будувати стратегію економічного розвитку на внутрішніх, більш потужних факторах зростання.

Слід, однак, зауважити, що зростання та економічний розвиток Росії продовжує мати екстенсивний характер, оскільки не були достатньо задіяні внутрішні фактори інтенсивного розвитку. Економіка є занадто залежною від позитивного сальдо у зовнішній торгівлі, переважно від високого рівня цін на російські експортні товари, насамперед енергоносії. Серйозною загрозою є занадто повільні зміни у сфері відносин власності. Важко оцінити позитивно спосіб приватизації власності та неоднозначну роль держави у цьому процесі. Високий рівень убогості населення ускладнює суспільно-економічні реформи. Нестабільними або неповними продовжують бути правові норми у сфері приватної власності, особливо це стосується землі та її вільного обігу. Нечленство Росії у СОТ ускладнює введення у російську економіку торговельних регулювань, які застосовуються у ринкових економіках. Щоб обмежити ці загрози, розвиток російської економіки має спиратися на внутрішніх чинниках якості, окрім того слід усунути залежність економіки від вищезгаданих зовнішніх передумов. Необхідно продовжувати економічні реформи, приватизацію державної власності, створення сприятливих умов для закордонних інвесторів, послідовне впровадження суспільних реформ. Ці зміни сприяли б стабільному і довготривалому суспільно-економічному розвитку Росії.

Проте, попри сприятливу кон’юнктуру на міжнародних ринках сировини, слід відзначити невелике зниження темпу економічного зростання в Росії. Зниження цін або попиту на світових ринках на експортні російські товари може призвести до кризи економічного зростання і серйозно поставити під загрозу фінансову стабільність.

 

 

Інфляція в Росії

На початковому етапі формування ринкової економічної системи в Росії (після 1990 р.) панувала інфляція. Лише в 1996–1997 рр. вдалося взяти її під контроль. Методи стримування інфляції спиралися на адміністративні рішення. Придушення інфляції спричинило посилення економічної рецесії. На той час за рівнем життя населення Росія займала 72-ге місце у світі[16].

Економічна криза 1998 р. виявила серйозні економічні проблеми, знизила рівень купівельної спроможності рубля і погіршила його відношення до іноземних валют спочатку на фінансовому ринку, а потім на ринку товарів. Постала ситуація, в рамках якої виникла суперечність поміж потоками матеріальної продукції і грошовими потоками в економіці. Обмеження грошових потоків стало своєрідним гальмом, яке затримувало економічний розвиток[17]. У результаті інфляція зросла від 11% у 1997 р. аж до 84% у 1998 р. Російський уряд ужив засобів, які мали б її обмежити. Проте наступного року рівень місячної інфляції становив 8,5% у січні, 4,1% у лютому, і 2,8% у березні. Зниження динаміки зростання інфляції було спричинене кардинальним зниженням ефективного попиту населення, пов’язаного з великим спадом рівня грошових доходів. Протягом 9 місяців 1999 р. інфляція сягнула планованого на цілий рік рівня 30%, а в грудні її показник становив 45% за рік[18].

Різке зниження цін російських експортних товарів, яке мало місце у 1997 і 1998 рр., змусило Центральний банк змінити політику щодо курсу і припинити керувати курсом рубля. Протягом останніх місяців 1998 р. курс валют від приблизно 6 рублів за 1 дол. США (середина 1998 р.) зріс до приблизно 25 рублів за 1 дол. США (кінець 1998 р.). Припинення керування курсом рубля призвело до значного зниження його вартості по відношенню до долара США. Це стало потужним імпульсом, який викликав зростання рівня інфляції у 1999 р. У 2000 р. курс валют стабілізувався і відтоді зростання цін у всіх галузях економіки є набагато нижчим, ніж у 1999 р. У 2000 р. рівень інфляції у кожному кварталі був таким: І квартал – 4,1%, ІІ квартал – 5,3%, ІІІ квартал – 4,1% і IV квартал – 5,4%. У 2000 р. на 17,9% зросли ціни на продовольчі товари, а ціни на товари довгострокового споживання зросли на 18,5%. У тому ж таки році на 33,7% зросли ціни на послуги для населення, найбільше, на 42,6%, подорожчали комунальні та житлові послуги. Сформувалися дві протилежні тенденції, які визначали рівень інфляції.

Основними чинниками, які на той час підтримували високий рівень інфляції, були:

1)  попит населення зростав швидше, ніж реальні доходи;

2)  попит на товари вітчизняного виробництва переважав над пропозицією, що спричинило зростання цін;

3)  зросли ціни на імпортну сільськогосподарську сировину та світові ціни на нафтопродукти.

З іншого боку, інфляцію стримували:

а) зниження темпу збільшення грошової маси;

б) зростання попиту на гроші як наслідок покращення системи грошових розрахунків і зменшення частки бартеру в економіці;

в) стабілізація курсу рубля;

г) зростання попиту населення на імпортні товари згідно з тим, як зростали реальні доходи;

ґ) зближення рівня цін на товари вітчизняного виробництва до рівня цін на імпортні товари.

У 2000 р. інфляцію в Росії визначало кілька чинників. Витрати на виробництво вітчизняних товарів продовжували бути високими, що виключало їх конкурентоспроможність порівняно з західними виробами. Попри низький рівень промислового виробництва і повільного розвитку виробничих послуг, Центральний банк Росії емітував частину грошей. У грудні 2000 р. ціни були на 20,2% вищими, ніж перед початком року[19]. Після 2000 р. темп динаміки інфляції повільно знижувався. У 2001 р. ціни на послуги зросли на 18,6%, у рамках чого, наприклад, комунальні послуги (у тому числі житлові) зросли на 56,8%, ціни на транспортні послуги – на 25,3% і ціни послуг телекомунікації – на 23,3%. Проте слід зауважити, що хоч ціни на комунальні та житлові послуги зросли більш, ніж на 50%, раніше ціни на них були дуже низькими і явно неадекватними по відношенню до затрат.

Тут треба вказати на позитивні наслідки, які для зниження темпу інфляції мала грошово-кредитна політика центрального банку. Ця політика виражалася у стабілізації валютного курсу і зміцненні рубля, а також у послідовному накопиченні валютних запасів. Уряд підтримував заходи Банку Росії, турбуючись про хороший стан державного бюджету, який урівноважувався за рахунок перевищення доходу над витратами (профіцит бюджету). До боротьби з інфляцією ставилися дуже серйозно – принаймні, у заявках ЦБР. На з’їзді Асоціації російських банків у 2003 р. голова ЦБР визначив зниження інфляції як головну мету Банку Росії[20]. Наприкінці 2004 р. ціни на ринку товарів споживання зросли на 11,7%. Базова інфляція становила 10,5%, а найшвидше зростали ціни на комунальні послуги – на 17,7%[21]. У 2005 р. базова інфляція була трохи нижче 10%.

У 2006 р. споживчі ціни в Росії зросли на 9,0%, тобто на 1,8% менше, ніж попереднього року. Зниження динаміки підвищення споживчих цін у цей період можна пояснити переважно зменшенням витрат на комунальні послуги внаслідок введеної наприкінці 2005 р. реформи, яка змінювала тарифи і ставки за надання комунальних послуг. Зниження динаміки інфляції у 2006 р. можна також пояснити значним зміцненням рубля (на 7,4%) по відношенню до купівельної спроможності валют тих країн, які були головними партнерами у сфері зовнішньої торгівлі Росії[22]. Рівень інфляції в Росії ще не є задовільним, проте треба оцінити зусилля влади і сподіватися, що заплановані реформи будуть впроваджені у життя, що в свою чергу дозволить знизити інфляцію. Останнє вже є досить помітним, щоправда темп зниження інфляції усе ще незадовільний. Якщо у 2004 р. базова інфляція становила 10,5%, то у 2007 р. – 9,7%.

 

 

Бюджет і система оподаткування

Сприятливою передумовою економічного зростання в Росії є стан публічних фінансів. Починаючи з 2000 р. доходи бюджету Росії переважають над витратами. Перевищення бюджету у 2004 р. становило понад 4%, а у 2005 р. майже 8% ВВП. У 2006 р. перевищення доходів над витратами у федеральному бюджеті було більшим, ніж 8% ВВП.

 

Графік 2. Відношення дефіциту (профіциту) консолідованого бюджету Росії до ВВП (%)

 

 

Джерело: дані управління статистики Росії (Росстат).

 

Передбачалося, що у 2007 р. сума доходів державного бюджету РФ сладатиме 6 965,3 млрд рублів, а витрат – 5 463,5, що становитиме перевищення бюджету в розмірі 1 501,8 млрд рублів (приблизно 50 млн євро). ВВП на кінець 2007 р. було заплановано на рівні 31,22 більйона рублів із розрахунку середньої ціни на нафту 61 дол. США за барель[23].

Добрий стан публічних фінансів Росії є результатом реформи фінансової системи. Тому цікавою є еволюція фінансової системи до нинішнього, однозначно позитивного стану. Бюджетні норми відображено у Конституції РФ, яку було прийнято 1993 р. У ній визначено федеративний устрій держави і гарантовано поділ компетенцій у сфері публічних фінансів поміж федеральними і республіканськими структурами. Республіки отримали право на власний бюджет. У 1998 р. було прийнято Бюджетний кодекс Російської Федерації, який наново впорядкував бюджетну систему Росії[24]. Він набув чинності 1 січня 2000 р.[25]

Бюджет Російської Федерації представлено у статистиці Центрального банку Росії та Міністерства фінансів Російської Федерації у трьох формах: консолідований бюджет, федеральний бюджет і консолідований бюджет суб’єктів Російської Федерації[26]. Консолідована бюджетна система Росії складається з таких одиниць: федеральний бюджет, бюджети республік, місцеві бюджети, обласні бюджети, бюджет Москви і бюджет Санкт-Петербурга, бюджети автономних округів, міські бюджети міст, бюджети сільських регіонів. Разом ці бюджети складають консолідований бюджет Російської Федерації.

Аналізуючи позитивні зміни у бюджеті Росії, слід звернути увагу на те, що протягом останніх років економічна ситуація в Росії систематично покращується, що позитивно впливає на стан публічних фінансів. Відбувається економічне зростання, здійснюються структурні економічні реформи, покращується фінансова ситуація значної кількості суб’єктів економічної діяльності. Покращення кон’юнктури у зовнішній торгівлі також сприяє стабілізації публічних фінансів. Така ситуація сприяє втіленню завдань і бюджетних планів.

У 2007 р. доходи консолідованого бюджету становили 6 965,3 млрд рублів, тобто приблизно 25% ВВП. Сума витрат становила 5 463,8 млрд рублів. На найближчі роки заплановано такий рівень доходів і витрат[27]:

 

Таблиця 4. Прогноз щодо фінансової ситуації консолідованого бюджету Російської Федерації

 

 

2008

2009

2010

Бюджетні доходи

(млрд рублів)

6 673 239

7 421 228

8 035 220

Бюджетні витрати

(млрд рублів)

6 500 300

7 361 900

7 998 700

Профіцит

(млрд рублів)

172 939

59 328

36 520

 

Слід зауважити, що у випадку консолідованого бюджету Російської Федерації останнім часом мав місце факт перевищення отриманих доходів над витратами (інакше кажучи, профіцит бюджету). Також припускається, що в наступних 2008–2010 рр. ситуація буде схожою. Проте все частіше творці державного бюджету усвідомлюють, що велике перевищення прибутків над витратами гальмує економічний розвиток. Тому в планах бюджету на 2008–2010 рр. ступінь перевищення планується помітно знизити. Проте можна припустити, що утриманню бюджетного профіциту сприятимуть такі чинники, як: збільшення промислового виробництва і покращення фінансового стану підприємств; сприятлива для Росії кон’юнктура у міжнародній торгівлі і зростаючі ціни на російські експортні товари; обережне фінансування бюджетних витрат через побоювання посилити інфляцію; дисципліна у фінансовій політиці, якщо йдеться про реалізацію доходів бюджету і зростання стягнення податків.

Можна припускати, що в майбутньому структура бюджету формуватиметься насамперед під впливом зовнішніх (рівень їх впливу оцінюється у 80%) і внутрішніх (не більше 20%) чинників. Посилення впливу зовнішніх чинників може виникати з подальшої участі США у війні з Іраком. Це спричинить подальше зростання цін на нафту і збільшить надходження до російського бюджету. Якщо йдеться про внутрішні чинники, то перевищення бюджету матиме місце у недалекому майбутньому, але його динаміка знизиться. Якщо враховувати лише внутрішні фактори, то зменшення перевищення бюджету може вирівняти доходи та витрати російського бюджету.

 

 

Витрати федерального бюджету

Головною статтею витрат федерального бюджету є витрати на державне управління і територіальне самоврядування. Важливою статтею витрат є видатки на правову та судову системи[28]. Помітно зросли витрати федерального бюджету, пов’язані з фінансуванням регіональних і локальних бюджетів (насамперед у сфері соціальної політики), міжнародної діяльності, внутрішньої безпеки і порядку, а також сільського господарства і транспорту.

Великим тягарем для російського бюджету є витрати, які йдуть на сплату зовнішнього боргу. Згідно з даними Банку Росії, на кінець 2007 р. борг Російської Федерації становив 430 млрд дол. США[29].

 

 

Доходи федерального бюджету

Головним джерелом надходжень до державного бюджету є податки. Протягом останніх років у російську систему оподаткування вносяться помітні зміни. Ця система є дуже складною і суперечливою. Спробою впорядкувати цю систему було прийняття російським парламентом І частини Податкового кодексу Російської Федерації, який набув чинності 1 січня 1999 р. Після цього Державна Дума ухвалила наступні розділи ІІ частини Кодексу. На сьогоднішній день набули чинності закони, які діють від 1 січня 2001 р. і регулюють податок на додану вартість (ПДВ), акцизний податок, податок на особисті доходи та єдиний соціальний податок. Податки на прибутки юридичних осіб, податок із продажу і податок на видобуток мінеральних ресурсів діють від 1 січня 2002 р., а транспортний податок – від 31 серпня 2002 р. Позитивною тенденцією у російському податковому законодавстві є те, що воно все більше враховує міжнародні норми.

З огляду на їхній позитивний вплив на стан публічних фінансів, рішення російської системи оподаткування мають стати предметом уважного аналізу. В основі системи оподаткування в Росії лежать три основні категорії податків[30]: федеральні податки, регіональні податки і місцеві податки. Усі вони функціонують на підставі федерального законодавства, однак у випадку двох останніх категорій регіональна і місцева влада має право встановлювати ставки і визначати пов’язані з ними процедури. Діє засада, що влада нижчого рівня не може знижувати податки вищої категорії, попри те, що як і у випадку податку на прибуток, значна кількість доходів з цього податку поповнює регіональні та локальні бюджети. Регіональна влада може лише знизити регіональну ставку податку для певної категорії платників податку не більше ніж на 4%.

Федеральні податки – це податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір (алкоголь, тютюнові вироби, нафта і нафтопродукти), податок з доходів фізичних осіб, відрахування у фонди соціального страхування, податок на операції з цінними паперами, митні збори і оплати, збір за використання натуральної сировини, збір за використання навколишнього середовища, податок від доходів підприємств, податок від користувачів доріг, податок на імпорт, податок на спадщину і даровизну, збір за вживання слів „Росія”, „Російська Федерація”, податок на купівлю конвертованих валют, податок на підприємства грального бізнесу, а також оплати за ліцензії і право на виробництво й торгівлю алкогольними виробами.

Регіональні податки – це податок на майно підприємств, лісний податок, освітній збір, податок із продажу, податок на сукупний дохід.

Місцеві податки – це податок на власність фізичних осіб, земельний податок, реєстраційні збори за початок економічної діяльності, податок від об’єктів промисловості в курортних зонах (які охороняються), туристичні збори, цільові регіональні збори на покриття витрат утримання міліції, національного багатства, освіти, податок із реклами, збори з продажу автомобілів, обчислювальної техніки і комп’ютерів, податок на собак (окрім службових), збори за торгівлю алкогольними виробами, ліцензійний збір за право проведення аукціонів і лотерей, збори за право використання місцевої символіки, наприклад у Москві вони встановлені у 12,5-кратному розмірі мінімальної зарплати на рік, збори за перегони на іподромах, збори з операцій на біржі, збори за отримання дозволу на будівництво у заповідних зонах, збори за паркування, збори за право кінозйомки, збори за прибирання міських територій, збори за прописку, збори за проведення азартних ігор (у розмірі 205 мінімальних зарплат за кожний гральний автомат), збори за нагороди у спортивних змаганнях і збори з гравців у лотерею[31].

Ставки податків, мита та інших зборів на користь бюджету встановлюються на підставі закону і лише таким шляхом можуть бути змінені. За нарахування і стягнення податків відповідає Міністерство податків. Воно співпрацює з Міністерством фінансів, яке відповідає за надходження до державного бюджету, а також із Федеральною службою з економічних та податкових злочинів при Міністерстві внутрішніх справ. Починаючи з 1 липня 2003 р. ця служба взяла на себе функції Податкової поліції і отримала широкі повноваження у сфері виявлення випадків податкових зловживань. Протягом останніх років Податкова поліція і Служба з економічних і податкових злочинів активізували свою діяльність, затримавши кілька великих фінансових олігархів. Їх було звинувачено у податкових злочинах у дуже великих розмірах і висунуто звинувачення у зменшенні державних доходів на суми, що вимірюються мільярдами доларів. Дійсно, ще донедавна в Росії як фізичні, так і юридичні особи масово уникали сплачування податків. Така ситуація заохочувала до трактування податкового обов’язку як чистої формальності, яку держава не виконувала. Схоже, що влада твердо вирішила змінити цю ситуацію і максимально обмежити кількість платників, що уникають сплачення податків.

Серед податків, які стягуються, важливими для державного бюджету є такі: податок з фізичних осіб – прибутковий податок. Податковий кодекс РФ (у частині ІІ) вводить лінійний прибутковий податок з фізичних осіб. Від 1 січня 2001 р. загалом податок з доходів фізичних осіб знижено до 13%. Наслідки зниження ставки податку виявилися неочікувано вдалими для бюджету[32] – починаючи з 2001 р. річні надходження до бюджету щороку зростали на 50%[33].

Найвища ставка податку у розмірі 35% застосовується для деяких видів доходу, наприклад, виграшів, які виплачують організатори лотерей та інших азартних ігор (у тому числі гральних автоматів), будь-яких виграшів і нагород, отриманих у зв’язку з участю в конкурсах, іграх тощо.

Від 1 січня 2002 р. основну ставку податку на прибуток підприємств, що відповідає польському податку з доходів юридичних осіб, було знижено з 35% до 24%. Державні доходи із цих податків розподіляються між бюджетами таким чином: 76% – федеральний бюджет; до 16% (але не менше 12%) – регіональний бюджет і 2% – місцевий бюджет. Цей податок поширюється на прибутки російських юридичних осіб, отриманих на території Росі і поза нею, а також на прибутки іноземних юридичних осіб, джерело яких знаходиться на території Росії[34].

Наступним податком, який нараховується в Росії, є податок, пов’язаний із фондом заробітної плати. У частині ІІ Податкового кодексу був введений т. зв. єдиний соціальний податок. Цей податок нараховується за змінною ставкою, яка зменшується від 35,6% до 2% обернено пропорційно до розміру заробітної плати працівника і сплачує його роботодавець. Від початку 2002 р. соціальний податок, який перераховується до державного бюджету зменшується на обов’язкові відрахування до пенсійного фонду. Із заробітної плати іноземців, які тимчасово перебувають і працюють на території Росії, ці відрахування не нараховуються. Здійснені у 2000 і 2001 рр. кардинальні зміни у російській податковій системі мали також за мету зменшити витрати, пов’язані з нарахуванням заробітної плати.

Продаж товарів і послуг на території Росії, а також імпорт товарів до Росії оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ). Цей податок нараховується продавцями товарів і послуг, а також імпортерами товарів. Такий податок накладається також на деякі послуги, які надають іноземні суб’єкти для російських резидентів (консалтингові послуги з питань патентів, ліцензій тощо). Це також стосується послуг, пов’язаних із російським ринком нерухомості. Основна ставка податку ПДВ становить 18%. Існує група товарів і послуг, на які поширюється знижена ставка у розмірі 10%, а також товари та послуги, звільнені від цього податку (нульова ставка). У структурі податків (не враховуючи збори) ПДВ становить 36,5% від загальної кількості сплачуваних податків. Після 2008 р. уряд планує знизити основну ставку ПДВ навіть до 10%[35].

Далі розглянемо акцизний податок. Це податок, який нараховують з продажу певних товарів масового споживання. Він сплачується з продажу товарів, вироблених на території Росії, у випадку імпорту деяких товарів, у випадку включення таких товарів до стартового капіталу підприємства, використання їх на власні потреби виробника, а також в інших подібних випадках. Якщо виробник використовує акцизні товари як сировину для інших акцизних товарів, за певних умов він може повернути податок, сплачений під час купівлі згаданої сировини. Акциз зазвичай сплачує виробник. Акциз на імпортні товари нараховується і сплачується разом із митним збором. Деякі акцизні товари, такі як напої, алкоголь і тютюнові вироби, повинні обов’язково мати акцизну марку. Ставки для усіх акцизних товарів, окрім природного газу, визначаються в рублях за мірну одиницю товару. Наприклад, акциз за 1 літр алкоголю становить 16,2 рублів, за 1 літр пива – 4,60 рублі, за 1 тону бензину – 2 190 рублів[36].

Новим податком, упровадженим із 1 січня 2003 р., є транспортний податок, який стягує регіональна влада. У більшості випадків його величина залежить від об’єму двигуна засобу пересування. Ставки цього податку визначає регіональна влада у визначених федеральним правом межах.

Згідно з нормами російського права, іноземні юридичні особи оподатковуються податком на прибуток у межах доходів, отриманих на території Росії. Цей обов’язок є нормою для суб’єктів, які мають на території Росії т. зв. постійну структурну одиницю. Це може бути відділ, представництво, офіс, агентство чи будь-яка інша структура, за допомогою якої іноземне підприємство здійснює економічну діяльність. Такими, що мають на території Росії постійну структурну одиницю, вважаються також такі іноземні суб’єкти, які здійснюють свою діяльність за посередництвом представника. Таким представником може бути російська фізична або юридична особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта на підставі угоди, діє від його імені і має право підписувати та укладати угоди від його імені.

Представництва та філії іноземних підприємств підлягають оподаткуванню на таких самих засадах, як і російські фірми. Визначаючи підставу оподаткування, витрати з доходів, отриманих цими підприємствами, не можуть бути вирахувані на тих самих підставах, які діють для російських підприємств. Якщо іноземне підприємство не заклало на території Росії постійної структурної одиниці і не підпадає під охорону угоди про уникнення подвійного оподаткування, до нього застосовуються такі фіксовані ставки податку: 15% із дивідендів і доходів, отриманих із частки у підприємстві з іноземним капіталом, 10% на доходи від фрахту, 20% для деяких інших видів доходу, у тому числі відсотків із капіталу[37].

Окрім митних зборів, товари, які ввозяться на територію Російської Федерації, оподатковуються податком на додану вартість ПДВ (рос. НДС – налог на добавленную стоимость) і акцизом. Метою цих податків є вирівняння тягаря, який накладається на товари вітчизняного виробництва та імпортні товари згідно з міжнародною практикою і вимогами ГУТТ/СОТ. Ставки податку на додану вартість і ставки акцизу однакові для товарів вітчизняного виробництва й імпортних. Окрім того, в Росії сплачується збір за роботу митних органів (митний збір).

Протягом найближчих років реформа податкової системи в Росії має бути спрямована на такі аспекти:

1)  покращення податкового права з метою його спрощення, стабілізації податкових засад і зменшення податкового тягаря для „чесних” платників податків;

2)  усунення суперечливостей між податковим правом і цивільним кодексом;

3)  виключення можливості ухилення від сплати податків;

4)  покращення ефективності роботи податкових служб.

Планується подальше зниження ставок податку. Згідно з оцінками фахівців[38], протягом найближчих років податок ПДВ має бути зниженим до 15%, відрахування у фонди соціального страхування до – 30%, а пізніше остаточно – до 25%. Прихильники такого підходу стверджують, що зниження податкових ставок у Росії протягом останніх років завжди збільшувало надходження до бюджету.

Найближчим часом у Росії планується впровадити нові рішення у сфері оподаткування малих і середніх підприємств. Основна ставка прибуткового податку має становити 6% податку на прибуток або 15% податку з доходів, зменшеного на понесені витрати[39]. Уряд також планує впровадити спрощену систему оподаткування для найменших підприємств, які починають діяльність. Лише після введення цих змін можна буде вважати реформу податкової системи завершеною[40]. Проте важливою умовою досягнення цілей, які є метою реформи публічних фінансів, є гарантія відповідної реалізації бюджетної політики. Головним завданням бюджетної політики в рамках економічної політики є фінансова гарантія виконання державою її публічних зобов’язань[41]. Протягом останніх років ефективність бюджетної політики в Росії була надзвичайно низькою, що виявилося у таких явищах:

·     хронічне невиконання державою своїх зобов’язань;

·     слабка система оподаткування, яка неспроможна успішно виконувати як фіскальні, так і регулюючі функції (про що свідчить масове ухилення від сплати податків);

·     „дорога” держава, як результат неефективних дій адміністрації, яка прагне отримувати максимальну оплату за право розподілу економічних ресурсів, що призводить до утворення нерівних умов конкуренції і робить неможливим захист прав власності.

Відтак можна твердити, що неефективна бюджетна політика в Росії є однією з основних перешкод на шляху до стабільного економічного зростання. Окрім здійснення податкової реформи, яка є джерелом покращення стану державного бюджету, ключовими аспектами дій у сфері бюджетної політики мають бути зокрема:

1)  збалансування зобов’язань держави і можливостей їх виконання;

2)  урегулювання зобов’язань держави з кредиторами і поручителями, а також боржниками;

3)  інвентаризація зобов’язань держави і пов’язаних із цим бюджетних витрат;

4)  аудит виконання бюджетів усіх рівнів.

Уряд має виконати державні зобов’язання перед різними групами суспільства і зменшити зовнішній борг. Негативним явищем є зростання натиску регіонів та інших „користувачів”, які прагнуть отримувати більше фінансових дотацій із державного бюджету. Основною метою змін у здійснюваній бюджетній політиці має бути створення стійких інституційних механізмів, які б спонукали регіональну і локальну владу проводити структурні реформи системи публічних фінансів. Це дозволить уряду виконати його фінансові зобов’язання, а також гарантуватиме громадянам рівний доступ до основних пільг і соціальних доплат. Серед передумов, які визначають досягнення цих цілей, слід назвати такі:

а) децентралізація бюджетної системи і одночасне переведення на федеральний рівень загальнонаціональних зобов’язань, забезпечення відповідних джерел фінансування федеральних потреб;

б) радикальні зміни у сфері доходів і витрат локальних бюджетів, запроваджуючи відхід від поділу податкових надходжень між бюджетами окремих рівнів, надаючи перевагу правилу „один бюджет – один податок”;

в)          співфінансування вибраних інвестицій (які мають державний пріоритет) також засобами із регіональних бюджетів.

Проте сумнівно, що перераховані цілі можна досягти у найближчому майбутньому. Неможливо ліквідувати конфлікти і „тертя” між центральним і регіональними бюджетами без створення необхідної правової бази. Пам’ятаючи про потребу втілення прийнятих планів на найближчі роки, уряд Росії повинен запровадити такі зміни[42]:

а) перейти на мінімальну лінійну ставку податку з доходів фізичних осіб (12%) і одночасно збільшити неоподаткований мінімум доходів та ліквідувати більшість податкових пільг;

б) створити єдиний соціальний податок; знизити ставки і встановити верхню межу оподатковуваного доходу;

в) ліквідувати обіговий податок і компенсувати зменшення доходів, запровадивши вищезгаданий місцевий податок і підвищивши акциз на нафтопродукти;

г) ліквідувати більшість пільг у податку ПДВ;

ґ) змінити принципи сплати акцизу на алкогольні та нафтопродукти з метою максимального перенесення податкового тягаря на сферу споживання;

д) податок на нерухомість замінити на майновий та земельний податки.

Передбачається також багато заходів, які мали б покращити роботу адміністрації і функціонування податкових управлінь.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що найважливішою проблемою, яка на сьогоднішній день стоїть перед Росією, є використання сприятливої кон’юнктури на ринках сировини і фінансування з отриманих засобів інтенсивних чинників внутрішнього розвитку. Росія має гроші і повинна вирішити, на що їх призначити – на споживання чи інвестиції в економіку. Зараз більшість грошей витрачається на споживання, а менша частина на інвестиції. Цей шлях не є найкращим, він не веде до стійкої кон’юнктури, яка базується на внутрішніх чинниках економічного росту.

 

 

Зовнішня торгівля Росії

Міжнародний торговельний обмін має величезне значення для російської економіки з багатьох причин. За кількістю мінеральних багатств Росія є одним із лідерів серед країн світу. Вона володіє величезними ресурсами енергетичної сировини. Енергоносії становлять головний предмет обігу в зовнішній російській торгівлі, переважаючи в експорті.

 

Таблиця 5. Обсяг і напрямки експорту російських товарів у 1994–2007 рр.

 

Роки

Експорт товарів

Сумарний експорт

Країни т. зв. дальнього зарубіжжя*

Країни СНД

Вартість

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

Вартість

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

Вартість

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

1994

67 826

–

52 111

–

15 715

–

1995

82 913

122,2

65 940

126,5

16 973

108,0

1996

90 563

109,2

71 997

109,2

18 566

109,4

1997

89 008

98,3

69 932

97,1

19 076

102,7

1998

74 884

84,1

59 090

84,5

15 794

82,8

1999

75 666

101,0

63 670

107,8

11 995

75,9

2000

105 565

139,5

91 331

143,4

14 234

118,7

2001

103 192

97,8

88 110

96,5

15 082

106,0

2002

107 247

105,3

90 969

105,0

16 278

106,6

2003

135 403

126,2

113 967

125,3

21 436

130,9

2004

183 452

135,0

153 249

133,8

19 931

132,1

2005

245 255

133,9

211 641

138,3

33 613

111,3

2006

303 926

124,7

260 558

123,9

43 368

129,3

2007

355 175

116,9

301 455

115,7

53 720

123,9

 

* Країни Союзу незалежних держав – це об’єднання країн – деяких колишніх республік СРСР, натомість решта країн – це т. зв. дальнє зарубіжжя.

 

Джерело: http://www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/print.asp?file=trade.htm (16.02.2008); „Бюллетень банковской статистики”, № 7 (122), Москва 2003, с. 23.

 

Слід звернути увагу на значне збільшення російського експорту на світовий ринок (поза межі СНД). Протягом останніх 10 років сумарний експорт зріс від 67,8 млрд дол. США у 1994 р. до 355,2 млрд дол. США у 2007 р. Останнім часом експорт систематично збільшувався на кілька десятків мільярдів США, у тому числі експорт до країн далекого зарубіжжя зріс від 52,1 млрд дол. США у 1994 р. до 301,5 млрд дол. США у 2007 р. Натомість експорт до країн СНД у 2007 р. сягнув вартості 53,7 млрд дол. США – тобто втрічі більше, ніж у 1994 р.

Товарна структура російського експорту не надто змінилася протягом останніх років. У ній продовжують переважати енергоресурси (переважно нафта-сирець і природний газ), а також їх похідні, які становлять понад половину вартості експорту останніх років. Далі йдуть неблагородні метали, машини і установки, а також хімічні продукти. Проте така структура російського експорту робить його надзвичайно вразливим на зміну цін на світових ринках сировини. Попри намагання диверсифікувати структуру російського експорту, частка товарів високого рівня переробки у ньому продовжує залишатися малою. Росія також експортує невелику кількість сільськогосподарських харчових продуктів, а також текстиль і одяг, сумарний обсяг яких становить лише приблизно 3%. Частка Росії у світовому експорті високотехнологічних виробів складає тільки 0,3%. Винятком є військове обладнання і зброя (приблизно 30% світового експорту) і постачання готових пристроїв для атомних електростанцій – 11% світового експорту[43].

Як виникає із наведеного нижче графіка, у період від 1994 до 2006 рр. сумарний експорт збільшився з 67,4 млрд дол. США до 243 млрд дол. США. Імпорт товарів у Росію протягом аналізованого періоду зріс від 50,5 млрд дол. США у 1994 р. до 125 млрд дол. США у 2006 р. Додатнє сальдо у зовнішній торгівлі Росії тримається уже досить давно.

 

Графік 3. Експорт та імпорт товарів у Росії протягом 1994–2006 рр. (млрд дол. США).

 

 

Джерело: авторське дослідження на підставі даних Центрального банку Росії http://www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/bp_1994–2006.xls (17.02.2007).

 

За останні роки зростає також імпорт у Росію. Проте динаміка імпорту є набагато нижчою, ніж динаміка експорту. Основні дані щодо обсягу, напрямків і змін імпорту в Росію у 1994–2007 рр. наведено нижче у таблиці.

 

Таблиця 6. Обсяг і напрямки імпорту товарів у Росію у 1994–2007 рр.

 

Роки

Імпорт товарів у Росію

Сумарний імпорт

Країни т. зв. дальнього зарубіжжя

Країни СНД

Сума

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

Сума

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

Сума

(млн дол. США)

по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку, %

1994

50 452

–

36 455

–

13 997

–

1995

62 603

124,1

44 258

121,4

18 345

131,1

1996

68 092

108,8

47 273

106,8

20 819

113,5

1997

71 983

105,7

53 395

113,0

18 588

89,3

1998

58 015

80,6

43 714

81,9

14 301

76,9

1999

39 537

68,1

29 158

66,7

10 379

72,6

2000

44 862

113,5

31 434

107,8

13 428

129,4

2001

53 764

119,8

40 723

129,6

13 041

97,1

2002

60 966

113,4

48 815

119,9

12 151

93,2

2003

75 418

123,7

60 032

123,0

15 386

126,6

2004

96 307

126,6

76 394

125,3

19 913

132,1

2005

125 123

128,5

103 337

133,4

21 786

109,5

2006

164 692

131,3

140 115

135,3

24 577

112,2

2007

223 058

135,4

191 194

136,5

31 864

129,6

 

Джерело: http://www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/print.asp?file=trade.htm (16.02.2008); „Бюллетень банковской статистики”, № 7 (122), Москва 2003, с. 23.

 

Імпорт товарів у Росію протягом аналізованого періоду зростав набагато повільніше, ніж експорт, від 50,4 млрд дол. США у 1994 р. до 223,1 млрд дол. США у 2007 р. Відзначається помітне збільшення товарообороту із країнами СНД, у тому числі зростання імпорту. Натомість кількість товарів, закуплених у т. зв. дальньому зарубіжжі, протягом даного періоду зросла з 36,4 млрд дол. США до 191,2 млрд дол. США.

Так само, як у випадку експорту, товарна структура імпорту протягом останнього десятиріччя не надто змінювалася. Росія вже багато років імпортує переважно машини та установки, продовольство, напої та ліки, а також продукти рослинного походження, транспортні засоби і хімікати. Наступні позиції займає імпорт продовольчих товарів, напоїв і сільськогосподарської продукції, хімікатів, металу, текстилю й одягу. Унаслідок цього, продовольчі та інші споживчі товари складають велику частку імпорту, що свідчить про слабкий рівень переробних галузей. Зростання імпорту товарів споживання протягом останніх років викликане явним збільшенням купівельної спроможності суспільства і бажанням повернутися до докризового рівня життя. На Росію припадає приблизно 1,6% світового експорту продовольства[44].

Протягом останніх років результати зовнішньої торгівлі Росії помітно покращилися, частково завдяки підвищенням цін на енергоресурси.

 

Таблиця 7. Ціни на нафту-сирець і сальдо поточних оборотів РФ у 1999-2007 рр.

 

 

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Ціна нафти Urals

Дол. США за ба­рель, се­ред­ня за пе­ріод

17,10

26,70

23,00

23,90

27,30

34,20

50,00

61,10

60,00

Рахунок поточних операцій

Млрд дол. США

24,60

46,80

33,90

29,10

35,40

59,50

84,40

96,10

–

% до ВВП

13,80

18,10

11,40

8,50

8,20

10,10

11,00

9,80

–

% по від­но­шен­ню до по­пе­ред­ньо­го ро­ку

–

190,30

72,50

85,80

121,60

168,10

141,90

113,80

–

 

Джерело: http://www.icss.ac.ru/macro/index_year.php?id=9 (10.02.2008).

 

Починаючи з 1994 р. і до сьогодні, сальдо балансу зовнішньої торгівлі Росії є позитивним. У торгівлі з країнами т. зв. дальнього зарубіжжя протягом аналізованого періоду сальдо завжди було додатнім і зросло у понад сім разів (із 15,6 млрд у 1994 р. до 110,2 млрд дол. США у 2007 р.). Сальдо торговельного балансу з країнами СНД також мало додатній результат (окрім 1995–1996 рр., коли воно було від’ємним) і протягом аналізованого періоду характеризувалося великим ступенем диференціації. Його вартість у конкретних роках подано нижче у таблиці.

 

Таблиця 8. Сальдо торговельного балансу Росії у 1994 – 2006 рр. ( в млн дол. США)

 

Роки

Сальдо торговельного балансу

Сума

Із країнами т. зв. даль­ньо­го за­ру­біж­жя

Із країнами СНД

1994

17 374

15 656

1 718

1995

20 310

21 682

– 1 372

1996

22 471

24 724

– 2 253

1997

17 025

16 537

488

1998

16 869

15 376

1 493

1999

36 129

34 513

1 616

2000

60 703

59 897

807

2001

49 429

47 387

2 041

2002

46 281

42 154

4 127

2003

59 985

53 935

6 050

2004

87 145

76 855

10 290

2005

120 131

108 304

11 827

2006

139 234

120 443

18 791

2007

132 117

110 261

21 856

 

Джерело: авторські підрахунки на підставі даних: http://www.cbr.ru/statistics/credit_statistics/print.asp?file=trade.htm (16.02.2008); „Бюллетень банковской статистики”, № 7 (122), Москва 2003, с. 23.

 

Сальдо балансу торговельного обміну Росії із закордоном у період 1994–2007 рр. зросло з 17,3 млрд дол. США до 132,1 млрд дол. США. Це спричинено переважно швидким збільшенням експорту. Це зростання визначається сприятливими terms of trade у зовнішній торгівлі. Сприятливим чинником є насамперед зростаючі на міжнародних ринках ціни російських експортних товарів, переважно енергоносіїв, а також стабільний імпорт.

Росте державний валютний запас, який на кінець 2004 р. склав 124,5 млрд дол. США і майже 300 млрд на початку 2007 р. У 2001–2006 рр. у зовнішній торгівлі Росія мала надлишок загальною сумою у 345 млрд дол. США Частину цього надлишку було розміщено у Стабілізаційному фонді Російської Федерації.

Стабілізаційний фонд РФ було створено 1 січня 2004 р. і він є частиною державного бюджету. Його метою є гарантія балансу державного бюджету в ситуації значного зниження цін на енергоресурси, які переважають у російському експорті. Цей фонд сприяє економічному розвитку держави, є одним з основних інструментів абсорбції надмірної ліквідності, зменшує інфляційний тиск, знижує залежність російської економіки від несприятливих змін цін на іноземних ринках і від коливань надходжень за експорт на рівень валютних резервів держави. Засоби Фонду постають унаслідок встановлення додаткового мита на експортну нафту і податків на видобування мінеральної сировини в умовах, коли ціна нафти перевищує визначену базову ціну, тобто 27 дол. США за барель нафти-сирцю (типу Urals).

 

Таблиця 9. Стан Стабілізаційного фонду Російської Федерації.

 

Стан Фонду на:

млрд дол. США

1.01.2008

166,4

1.01.2007

79,3

1.01.2006

43,1

1.01.2005

18,2

 

Джерело: Міністерство фінансів РФ, електронний документ: http://www1.minfin.ru/stabfond_rus/sobj_rus.htm (01.02.2008)., http://www.tpprf.ru/img/uploaded/2007041114252691.doc (13.03 2008)

 

Засоби Стабілізаційного фонду можуть бути використані для покриття дефіциту бюджету, а після перевищення суми засобів Фонду квоти 500 млрд рублів – також на інші цілі.

Міжнародні рейтингові агентства все краще оцінюють Росію і російських суб’єктів, покращується інвестиційна атмосфера в Росії, що сприяє напливу іноземних інвестицій у російську економіку.

 

Таблиця 10. Потік іноземних інвестицій у Росію у 1995 – 2006 рр.

 

 

1995

2000

2002

2003

2004

2005

2006

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

(млн дол. США)

Частка, %

Усі іноземні інвестиції

2 983

100

10 958

100

19 780

100

29 699

100

40 509

100

53 651

100

55 109

100

Із них:

1. Прямі інвестиції

2 020

67,7

4 429

40,4

4 002

20,2

6 781

22,8

9 420

23,3

13 072

24,4

13 678

24,8

У тому числі:

1.1. Внески у ка­пі­тал

1 455

48,8

1 060

9,7

1 713

8,6

2 243

7,5

7 307

18,0

10 360

19,3

–

–

1.2. Кредити, отри­ма­ні від іно­зем­них па­йо­ви­ків

341

11,4

2 738

25,0

1 300

6,6

2 106

7,1

1 695

4,2

2 165

4,0

–

–

1.3. Інші прямі ін­вестиції

224

7,5

631

5,7

989

5,0

2 432

8,2

418

1,1

547

1,1

–

–

 

2. Портфельні інвестиції

39

1,3

145

1,3

472

2,4

401

1,4

333

0,8

453

0,8

3 182

5,7

 

3. Решта інвестицій

924

31,0

6 384

58,3

15 306

77,4

22 517

75,8

30 756

75,9

40 126

74,8

38 249

69,4

У тому числі:

3.1. Тор­го­вель­ні кре­дити

187

6,3

1 544

14,1

2 243

11,3

2 973

10,0

3 848

9,5

6 025

11,2

–

–

3.2. Інші кре­дити

493

16,5

4 735

43,2

12 928

65,4

19 220

64,7

26 416

65,2

33 745

62,9

–

–

3.3. Інше

244

8,2

105

1,0

135

0,7

324

1,1

492

1,2

356

0,7

–

–

 

Джерело: дані управління статистики Росії (Росстат).

 

Тут слід підкреслити зміни в географії торговельного обміну. У зовнішній торгівлі помітна переорієнтація Росії на торговельний обмін із т. зв. дальнім зарубіжжям. Після 1999 р. частка експорту в країни поза межами СНД зростає, і протягом наступних років складає приблизно 85% від усього імпорту. Також зростала частка імпорту з цих країн у сумарному імпорті Росії. Це помітно позначається на сальдо торговельного балансу Росії, на який впливає насамперед обмін із країнами поза СНД.

 

 

Зовнішній борг Росії

Серйозною проблемою російської економіки і загрозою для фінансової системи є зовнішній борг, який систематично зростає. На початок 2007 р. заборгованість Російської Федерації склала вже 310,6 млрд дол. США[45]. Зменшується борг урядових організацій, який виплачується, зокрема, із засобів Стабілізаційного фонду, натомість у приватному секторі заборгованість зростає.

 

Таблиця 11. Зовнішня заборгованість Російської Федерації (на початок року, млрд дол. США)

 

 

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2007*

1. Класифікація за терміном сплати:

1.1. Короткострокові зобов’язання

–

30,7

25,6

36,0

36,1

43,8

56,2

100,7

1.2. Довгострокові зобов’язання

–

120,1

126,4

149,7

178,4

214,7

254,4

330,2

Сума

161,4

150,8

152,0

185,7

214,5

258,5

310,6

430,9

 

2. Класифікація за суб’єктами, із них:

2.1. Заборгованість органів державної влади, у тому числі:

127,5

113,2

96,5

97,9

97,4

71,3

44,7

38,1

2.1.1. т. зв. нові державні борги

60,0

51,0

39,8

38,6

39,6

35,6

33,8

29,9

2.1.2. борги колишнього СРСР

66,3

61,2

55,7

58,1

56,1

34,5

9,4

8,2

2.2. Органи грошово-кредитного регулювання

–

–

7,5

7,8

8,2

11,0

3,9

13,1

2.3. Банки

9,3

13,6

14,2

24,9

32,5

50,2

101,2

147,7

2.4. Нефінансові суб’єкти

21,8