Демократичні процеси у країнах Центрально-Східної Європи
та їх роль в оптимізації транскордонного співробітництва

 

 

Міжнародні відносини на сучасному етапі їх розвитку характеризуються інтенсивними інтеграційними процесами, серед яких важливу роль відіграє транскордонне співробітництво. Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон найдовшим серед європейських країн. Підтримка співробітництва прикордонних регіонів виступає інструментом соціально-економічного розвитку регіонів і пом’якшення територіальних диспропорцій[1].

Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або владами, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством. Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх та/або багатосторонніх угод для розв’язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами[2].

Науково-теоретичні аспекти проблеми полягають у дослідженні реальних можливостей демократії в умовах транзиту виступати фактором оптимізації міжкордонної співпраці. Мова йде про створення таких умов, які в результаті співставлення балансу між перевагами та недоліками викликають необхідність і потребу в розвитку транскордонного співробітництва і зокрема єврорегіонів у центрально-східноєвропейському трансформаційному просторі.

У контексті досліджуваної проблеми і на базі здійсненого наукового аналізу автор вважає, що основними демократичними факторами оптимізації транскордонного співробітництва між країнами ЦСЄ на сучасному (в рамках нової четвертої хвилі демократизації[3]) етапі історичного розвитку можуть виступати такі чинники[4].

По-перше, ринкові перетворення, що справляють визначальний безпосередній вплив на реформування соціально-економічної сфери загалом і для потреб розвитку міжкордонної співпраці зокрема.

По-друге, розширення автономії регіонів, територіально-адміністративних одиниць і місцевого самоврядування у рамках національних держав у сенсі особливого значення поєднання їх зусиль для ініціювання та розширення транскордонного співробітництва між ними.

По-третє, загальнодемократичний процес розвитку громадянського суспільства та його інститутів, їх значення у розширенні ініціативи територіальних громад і окремих індивідів по різні боки міждержавних кордонів і розвою на цій основі взаємовигідного єврорегіонального діалогу в галузях економіки, науки, культури, освіти, екології та охорони довкілля тощо.

По-четверте, потреби у транскордонній співпраці з метою зняття або зменшення напруги в окремих державах чи їх прикордонних регіонах у контексті розв’язання соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.

По-п’яте, взаємозв’язок між загальним рівнем демократичних перетворень у конкретних країнах ЦСЄ, входженням чи співпрацею їх у рамках міжнародних організацій регіонального та субрегіонального спрямування і можливостями, реаліями та перспективами розвитку транскордонного співробітництва у сенсі його політичної й економічної доцільності та необхідності.

По-шосте, уніфікація правового поля та законодавчої основи діяльності окремих держав, їх територіально-адміністративних і самоврядних одиниць з метою розширення загальних можливостей до співробітництва на міждержавному рівні та його конкретної реалізації у формі транскордонних відносин різного ґатунку.

По-сьоме, зростання значення політичного моніторингу та політичного менеджменту в суміжних прикордонних регіонах з метою виявлення і розвитку найважливіших аспектів подальшого розширення та активізації транскордонної співпраці, а також створення і вдосконалення ефективних важелів управління нею.

По-восьме, мінімізація ризиків бюрократизації та корупції шляхом розширення контролю та гласності за діяльністю центральних державних, місцевих самоврядних і єврорегіональних міждержавних органів, які мають пряме, координаційне чи опосередковане відношення до здійснення транскордонного співробітництва.

На особливу увагу заслуговують правові аспекти розвитку українського законодавства у плані його уніфікації із загальноєвропейським[5], у тому числі і в напрямку розширення та оптимізації транскордонної співпраці[6].

Реальним наближенням кордону Європейського Союзу до території України, необхідністю виконання стратегічних завдань інтеграції України до ЄС, важливістю розвитку регіонального співробітництва зумовлене розроблення Програми розвитку єврорегіонів, що була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.587[7].

Правові основи розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України у 1997 році)[8].

Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України „Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР), „Про місцеві державні адміністрації” (586-14), „Про зовнішньоекономічну діяльність” (959-12), Указу Президента України „Про Концепцію державної регіональної політики” (341/2001) та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною, інших міжнародних договорів України.

За період з 1993 року створено єврорегіони „Буг” (1995), „Нижній Дунай” (1998), „Верхній Прут” (2000), Карпатський єврорегіон (1993), „Слобожанщина” (2003), „Дніпро” (2003) тощо. До їх функціонування з українського боку залучені Волинська, Чернівецька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська, Львівська, Харківська, Чернігівська області, а від прикордонних іноземних держав – адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Білорусі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови, Росії, Білорусі, Австрії, Німеччини, Франції.

Основними напрямами співробітництва створених єврорегіонів виступають поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури; будівництво та модернізація інфраструктури кордону; розвиток транспортної мережі, наукової та культурної співпраці; охорона навколишнього природного середовища; обмін досвідом між відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; взаємна допомога в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; боротьба із злочинністю та нелегальною міграцією тощо.

Основними завданнями щодо подальшого розвитку єврорегіонів є[9]:

·   підтримка взаємовигідних зв’язків із сусідніми країнами, країнами-кандидатами та державами ЄС;

·   здійснення заходів для поступового усунення перешкод (адміністративних, правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії;

·   приведення українського законодавства з питань регіонального співробітництва у відповідність з міжнародними нормами.

Програма розвитку єврорегіонів розроблена з метою створення належних умов для активізації участі регіонів України у транскордонному співробітництві.

Відповідно до визначеної мети основними напрямами проголошено[10]:

·   розроблення і реалізація регіональних і місцевих програм розвитку єврорегіонів;

·   координацію виконання державних галузевих, регіональних і цільових програм, можливого в рамках єврорегіонів з метою ефективного використання ресурсів державного та місцевих бюджетів;

·   удосконалення законодавства України у сфері транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів;

·   створення системи моніторингу, контролю, інформаційного забезпечення розвитку єврорегіонів;

·   створення умов для розвитку транспортної, митної, прикордонної інфраструктури тощо[11].

Фінансування окремих регіональних проектів і програм співробітництва в рамках єврорегіонів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Державна підтримка розвитку єврорегіонів може здійснюватися шляхом:

·   надання правової, інформаційної, методичної та організаційної допомоги місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо участі в транскордонному співробітництві та розвитку єврорегіонів;

·   фінансування в установленому порядку відповідних заходів за рахунок коштів державного бюджету;

·   участі у реалізації проектів, які підтримуються іноземними державами та міжнародними організаціями;

·   сприяння у залученні міжнародної технічної допомоги та коштів спеціалізованих фондів міжнародних організацій.

Виконання Програми розвитку єврорегіонів дає змогу вивести транскордонне співробітництво на якісно новий рівень, сприяє інтеграції України до Європейського Союзу та розв’язанню нагальних соціально-економічних, екологічних, транспортно-комунікаційних, інших проблем розвитку прикордонних регіонів.

Затверджена Президентом України Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає поєднання загальноєвропейського виміру співпраці з регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС[12]. Враховуючи притаманну для держав ЄС тенденцію перенесення частини державних владних повноважень з національного рівня на субнаціональний, регіональний аспект інтеграції України в європейські структури набуває особливо важливого значення.

Децентралізація управління, як один з пріоритетів адміністративної реформи в Україні[13], передбачає підвищення ролі регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні економічних і структурних реформ, диверсифікації економіки територій, в управлінні державним та комунальним майном, розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва. Водночас посилюється роль держави у спрямуванні та координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення економічної безпеки держави у фінансовій, соціальній, податковій, валютній політиці й інших сферах життєдіяльності суспільства.

Розроблення та законодавче затвердження Концепції державної регіональної політики дає змогу державі, не втручаючись в оперативну діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, окремих підприємств, за допомогою економічних важелів сприяти комплексному розвитку регіонів, формування такої територіальної та галузевої структури господарських комплексів регіонів, які відповідають загальнодержавним інтересам та інтересам регіонів. Нині правова та фінансово-матеріальна обмеженість їх ролі в управлінні територіями, домінуючий галузевий підхід викликають соціальні протиріччя і стримують збалансований розвиток регіонів[14].

Інтеграція України до європейських структур неможлива без вироблення та реалізації такої моделі управління регіонами, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла б становленню нових форм співпраці між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву та міжнародній співпраці територій.[15]. Тому основними пріоритетними питаннями регіональної політики держави на найближчий час у розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіонів „Буг”, „Нижній Дунай”, „Верхній Прут”, Карпатського єврорегіону є:

·   організація та координація дій, спрямованих на підтримку економічної, наукової, екологічної, культурної та освітньої співпраці;

·   сприяння у налагодженні контактів з міжнародними організаціями та інституціями;

·   створення спільних фондів, асоціацій, реалізації проектів спільного розвитку, укладення міжрегіональних угод, які забезпечують найефективніше використання та розвиток потенціалів єдиного простору єврорегіонів;

·   ініціювання узгодження термінів та процедур здійснення технічної допомоги ЄС Тасі та PHARE з метою розширення можливостей регіональних та місцевих органів влади України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії здійснювати спільні транскордонні проекти;

·   державна підтримка прикладних наукових досліджень, які стосуються регіональної проблематики, а також залучення для їх виконання технічної допомоги ЄС;

·   продовження реалізації державних регіональних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів та транскордонного співробітництва. Створення мережі регіональних агентств розвитку;

·   сприяння розвитку внутрішніх міжрегіональних зв’язків, зовнішнього міжрегіонального та транскордонного співробітництва.

Реалізація заходів щодо інформаційного супроводження розвитку єврорегіонів[16] полягає в наступному:

·   налагодження обміну інформацією з учасниками єврорегіонів;

·   створення WEB-сторінок, організація серій публікацій з метою висвітлення питань транскордонного співробітництва і розвитку єврорегіонів;

·   проведення семінарів, конференцій тощо з питань регіонального співробітництва та розвитку єврорегіонів.

На загал можна констатувати, що у сенсі впливу процесів демократизації суспільно-політичного життя в країнах Центрально-Східноєвропейського регіону на розвиток і подальшу оптимізацію транскордонного співробітництва особливе значення мають чотири головні фактори[17]:

а)   темпи демократичних перетворень у конкретній державі;

б)   характер сутнісних змін у сфері демократизації внутрішньополітичних сегментів;

в)   рівень стабільності політичного режиму та прогнозованість його політичного курсу;

г)   глибина перетворень і досягнення на шляху формування громадянського суспільства.

Перелічені чинники насамперед визначають той показник для кожної держави, який дефініюється терміном „кредитний рейтинг” або у ширшому розмінні – „рейтинг довіри”. Якщо у першому випадку мова йде про економічні можливості країни, пов’язані з отриманням зовнішніх кредитів (чим вищий кредитний рейтинг, тим вигідніші умови для них), то у другому треба говорити про оцінку реальних і потенційних можливостей суспільства адекватно й ефективно функціонувати в умовах сучасного постіндустріального (інформаційного) етапу розвитку. Звідси, оптимізація транскордонного співробітництва неможлива при низькому кредитному рейтингу та невисокій оцінці суспільного ресурсу даної держави. При цьому обов’язково треба мати на увазі, що існує так звана кредитна стеля. Це означає, що рівень довіри до будь-якого суб’єкта діяльності на території конкретної країни не може перевищувати відповідний рівень цієї держави[18]. Отже, успіхи чи невдачі співпраці, пов’язаної з транскордонними секторами, напряму залежать від загального іміджу держави (держав) та досягнень і можливостей суспільства (суспільств).

Окрім того, ще одна група чинників, що зумовлюють зміст, темпи, характер і перспективи транскордонного співробітництва між країнами у регіоні Центрально-Східної Європи визначається впливом факторів міжнародного життя. У першу чергу мова йде про[19]:

а)   суть зовнішньополітичних орієнтацій, основний вектор тактики і стратегії курсу держави на міжнародній арені;

б)   вибір стратегічних партнерів і форм співпраці з ними;

в)   ставлення до євроатлантичної інтеграції, насамперед у плані входження в організаційні структури Північноатлантичного Альянсу та Європейського Союзу;

г)   оцінку можливостей і перспектив міжкордонних відносин з огляду на досягнення конкретних позитивних результатів і поступу в рівнях суспільного розвитку.

Тільки поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних складових може визначити для кожної конкретної держави та й суспільства загалом необхідність, реальну потребу та конкретні форми впровадження і здійснення співробітництва у рамках транскордонних відносин. Стосовно України насамкінець відзначимо таке: 15 березня 2006 р. Кабінет Міністрів дав позитивну оцінку розпорядженню „Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 20072010 рр.” Відповідно до нього Міністерство економіки України повинно було розробити проект Державної програми розвитку транскордонного співробітництва. Така Програма на 20072010 роки була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2006 р. і набрала чинності з 1 січня 2007 р.[20] Метою цієї Програми є активізація розвитку соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв’язків між суб’єктами транскордонного співробітництва. Основні ж завдання полягають в активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів, розвитку малого та середнього підприємництва, охорони навколишнього природного середовища, розвитку соціальної сфери.



[1] З. Бройде, Єврорегіон „Верхній Прут” – конституювання, конкретні завдання, перспективи, [в:] Регіони Східної Європи: Інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки, Матеріали Міжнародної наукової конференції (Чернівці, 1819 вересня 2000 р.), Чернівці, 2000, с. 127.

[2] Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007–2010 рр., „Урядовий кур’єр”, 2007, 17 січня, с. 2324.

[3] Хочемо відзначити відмінність у цьому плані нашого підходу від концепції С. Хантінгтона, який виокремлює три хвилі демократизації.

[4] S. S. Trojan, J. Tyszczenko, Wpływ procesów demokratyzacji w państwach Europy Środkowo-Wschodniej na współpracę transgraniczną, [в:] Granice i pogranicza nowej Unii Europejskiej: Z badań regionalnych, etnicznych i lokalnych, ред. M. Malikowski, D. Wojakowski, Kraków 2005, с. 98117.

[5] Трансформація політичної системи, Віче”, 2007,14.

[6] Див. наприклад: О. Вишняков, Правові аспекти транскордонного співробітництва між територіальними громадами або владами, [в:] На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів, Київ, Логос, 2000, с. 3548; В. Куранин, Правовые основы трансграничного сотрудничества органов местного самоуправления Украины, [в:] Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки, Матеріали міжнародної наукової конференції, Чернівці, 1819 вересня 2000, Чернівці, БУКРЕК, 2000, с. 4852.

[7] Програма розвитку єврорегіонів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.587.

[8] Європейська Рамкова Конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади, Рада Європи, Українська правнича фундація (б.р.), 33 cc.

[9] Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 20072010 рр. [в:] http://www.gdo.kiev.ua/files/db.php?st=3510&god=2006

[10] Там же.

[11] Програма розвитку єврорегіонів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.587.

[12] Закон України Про транскордонне співробітництво від 24.06.20041861-IV, [в:] http://www.rada.gov.ua

[13] Див.: Трансформація політичної системи, „Віче”, 2007,14.

[14] Див.: S. S. Trojan, J. Tyszczenko, Wpływ procesów demokratyzacji w państwach Europy Środkowo-Wschodniej na współpracę transgraniczną.

[15] Див. напр.: І. Студенніков, Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики в Україні, „Економічний часопис”, ХХІ, 2005, № 1–2.

[16] Див. напр.: Регіональна Політика та Регіональне Співробітництво, [в:] http://www.comparativelaw.kiev.ua/ukr_adaptazzi/pi_10.htm

[17] Див.: S. S. Trojan, J. Tyszczenko, Wpływ procesów demokratyzacji w państwach Europy Środkowo-Wschodniej na współpracę transgraniczną.

[18] Детальніше див.: А. В. Новиков, Сколько стоит образ страны, „География”, 1999,44, c. 12.

[19] Див. також: S. S. Trojan, J. Tyszczenko, Wpływ procesów demokratyzacji w państwach Europy Środkowo-Wschodniej na współpracę transgraniczną.

[20] Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 20072010 рр.