Первісне заселення Європи.
Найдавніша людність на теренах України та Польщі

 

 

Первісне заселення теренів сучасної України та Польщі тісно пов’язане з процесом антропогенезу – виникненням і формуванням людини. Нині достеменно відомо: біологічна історія людства розпочалась близько двох мільйонів років тому. На думку більшості вчених, найвірогіднішою прабатьківщиною роду „Homo”, який включає викопних та сучасних людей, була Африка, а точніше – область Східноафриканського рифту – гігантського гірського розлому, що тягнеться з півночі на південь континенту впродовж 8000 кілометрів. Саме цей регіон входив до ареалу австралопітеків – людиноподібних мавп кінця третинного – початку четвертинного геологічних періодів, які вважаються безпосередніми попередниками людей; тут виявлені кісткові рештки найдавнішої людини – Homo habilis (людини вмілої) і виготовлені нею знаряддя праці, які належали до першої в світі археологічної культури – олдувайської, або олдованської[1]. Згодом в Олдувайській ущелині в Танзанії визначний англійський палеоантрополог Льюіс Лікі знайшов також кісткові рештки архантропів – перших „справжніх” людей, які належали біологічного виду Homo erektus („людина прямоходяча”). На Африканському континенті криються й витоки людини сучасного фізичного типу[2].

Удосконалення фізичного типу далеких пращурів сучасних людей відбувалося в умовах різких змін клімату. Унаслідок загального похолодання, яке розпочалося ще в кінці третинного геологічного періоду, в середніх широтах північної півкулі утворилися гігантські льодовики, наступи котрих чергувались з відступами. У період найбільшої активності льодовика (250–100 тис. років тому) потужний шар криги скував понад 30% поверхні Євразії, обіймаючи північну і середню смуги теренів Польщі й України. У прилеглих до льодовика зонах утворювалися заболочені рівнини і тундри, а на південь від них – холодні ліси й лісостепи, де з’явились арктичні тварини, а саме: мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді тощо[3]. Наступи льодовиків супроводжувались пониженням рівня світового океану, що сприяло міграціям із Африки в Євразію первісних людських колективів – представників виду Homo erektus.

За даними археології, поява перших людей на теренах Європи мала місце близько двох мільйонів років тому. Про це свідчать нечисленні стоянки з примітивними знаряддями праці, виявлені в деяких районах Південної та Центральної Європи (наприклад, у гроті Валоне поблизу Ніцци, у Приморських Альпах). Проте відвідини людьми Європи в той час мали епізодичний характер. Справжнє заселення континенту відбулося пізніше – близько мільйона років тому, за так званої ашельської археологічної культури, або доби раннього палеоліту (від містечка Сент-Ашель у Франції, де вперше виявлено кам’яні вироби цієї історичної епохи), яка датується 1,5 млн–150 тис. років тому. Творцями цієї культури, характерною рисою якої було широке розповсюдження кам’яного рубила – масивного знаряддя мигдалеподібної форми з двобічною обробкою – були архантропи і т. зв. „архаїчні сапієнси”, які 500–200 тис. років тому вже досить широко освоїли Південь, Центр і Схід континенту, включаючи терени сучасної України і Польщі. Найбільш відомі пам’ятки ашельської культури в Україні знаходяться біля селища Королево у Закарпатті; с. Лука Врублевецька у Подністров’ї; м. Житомира в Правобережному Поліссі; м. Амвросіївки в Донбасі, в Криму тощо[4]. Що ж до Польщі, то найдавніші свідчення життєдіяльності першолюдей, які датуються близько 500–370 тис. років тому, виявлені в околицях с. Тжебніци і с. Руско поблизу м. Стжеґом у передгір’ї Судетів[5].

Ще донедавна вважалося, що витоки найдавніших міграцій первісних людей на терені Європи слід шукати на південному сході Європи, зокрема, в кавказькому регіоні. Однак дослідження ранньопалеолітичної стоянки поблизу селища Королево в Закарпатті, найнижчий шар якої датується близько 1 млн років тому, змусили докорінно змінити ці уявлення. Увесь комплекс даних, отриманих під час розкопок цієї унікальної багатошарової пам’ятки під орудою київського археолога В. Гладиліна, переконливо свідчить про те, що заселення теренів України та Польщі йшло з Центральної Європи та Балкан[6].

Кісткові рештки людей ашельської доби – велика рідкість, кожна така знахідка стає справжньою науковою сенсацією. На теренах України і Польщі їх поки що не виявлено. Однак фізичні риси „праєвропейців”, які залишили тут найдавніші археологічні пам’ятки, можна реконструювати на підставі знахідок в інших країнах Європи, а саме: нижньої щелепи людини, яка жила близько 500 тис. років тому (місцезнаходження біля м. Гейдельберг у Німеччині); черепа двадцятирічного мисливця, вбитого десь 400 тис. років тому (печера Араго в Східних Піренеях у Франції); фрагмента потиличної кістки, яка датується цим же часом (стоянка біля с. Вертешселлеш в Угорщині); кістяк гарної збереженості чоловіка, який помер близько 300 тис. років тому (печера Петралона біля м. Салоніки в Греції) тощо. Усі ці розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і більш сучасних ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800–900 тис. років тому[7].

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” складало загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.

               Приблизно 150 тисяч років тому під час останнього міжльодовикового періоду, на теренах Європи і в деяких інших регіонах Старого світу з’явилися пам’ятки мустьєрської культури (від назви гроту Ле Мустьє у Франції), творцями якої були люди, котрих називають палеоантропами, або неандертальцями. Судячи з географії основних знахідок, більшість європейських неандертальців мешкала в прильодовиковій зоні. В їхньому зовнішньому вигляді було багато рис, пов’язаних з адаптацією до суворих кліматичних умов. Неандертальці добились значних успіхів у найрізноманітніших сферах життєдіяльності. Вони виготовляли і застосовували різноманітні кам’яні, кістяні та дерев’яні знаряддя й успішно полювали на великого звіра – мамутів, носорогів, бізонів, ведмедів тощо. Ці першолюди остаточно оволоділи вогнем і навчились не лише використовувати природні укриття, а й будувати житло. Залишки одного з них на високому схилі правого берега Дністра неподалік від села Молодово в Північній Буковині виявив львівський археолог[8]. За виробничими навиками та рівнем інтелекту неандертальці залишили далеко позаду своїх попередників. Вони замислювались над сутністю буття, створивши у своїй уяві абстрактну картину дійсності, що їх оточувала. Неандертальців хвилювала смерть одноплемінників: саме в добу мустьє з’явилися перші поховання[9]. З розвитком абстрактних уявлень пов’язаний і властивий їм культ печерного ведмедя, сліди якого зафіксовані на багатьох мустьєрських місцезнаходженнях Європи. З мустьєрською добою пов’язані й найдавніші витоки мистецтва. Одним із його зразків є профіль тварини, прокреслений крем’яним ножем на променевій кістці бізона, виявленій львівським археологом О. Ситником під час розкопок стоянки Пронятин поблизу Тернополя. Тварина зображена в повний зріст з прямими лапами, запалим животом і вигнутою спиною. Якість зображення свідчить про високу художню майстерність первісного митця[10].

На сьогодні в різних регіонах України виявлено понад 50 неандертальських стоянок. Найбільше їх у Криму, де в гроті Кіїк-Коба поблизу Сімферополя відкрито також поховання жінки і немовляти. Неандертальці освоїли також південь Польщі: найдавніші знаряддя, виготовлені ними, виявлено на стоянках Рацібуж-Студзенна і Кроводза. Добре відома також стоянка мустьєрської доби в печері Темній в с. Ойцове поблизу Кракова, яку нині мають змогу відвідувати туристи. У печері Рай коло м. Кельце виявлено знаряддя, подібні до тих, які знаходять на неандертальських стоянках середнього Дунаю. Тут же під час розкопок знайшли близько 300 рогів оленів, розташування яких нагадувало оборонну лінію, призначену для захисту входу до печери[11].

Приблизно 40–35 тис. років тому розпочалася доба верхнього палеоліту, коли на земній кулі широко розповсюдилися неоантропи („нові люди”), або кроманьйонці (від назви гроту Кро-Маньйон у Франції), які належали до виду Homo sapiens sapiens, куди входять всі сучасні люди. Згідно з гіпотезою американського генетика А. Уілсона (у фаховій літературі вона має кілька назв: „африканської Єви”, „мітохондріальної Єви” або „Ноєвого ковчега”), все сучасне людство походить від однієї жінки, яка жила на африканському континенті на південь від Сахари 100–200 тис. років тому[12]. Близько 100 тис. років тому перші колективи неоантропів з’явилися в Передній Азії, де вони співіснували з неандертальцями понад 60 тис. років. Згодом в їхньому середовищі відбувся різкий демографічний сплеск, що спричинив масові міграції в різні кінці Старого Світу. Під час цих міграцій колективи неоантропів зустрілись з неандертальцями, які, на думку багатьох сучасних вчених, не витримали конкуренції з ними і незабаром вимерли. Все ж між прийшлими популяціями і „старожилами” Європи могла мати місце метисація[13].

               Доба верхнього палеоліту характеризується значними досягненнями в розвитку матеріальної та духовної культури первісних людей. У цей час постали нові технічні прийоми обробки кременю, значно різноманітнішим став кам’яний інвентар, який включав до 100 типів знарядь. Все ширше для виготовлення знарядь використовувалась кістка, ріг, бивень мамута. Поширились складені знаряддя, з’явились перші механізми – списометалки, що значно збільшували відстань, на якій мисливець міг уразити ціль. Справжньою науковою сенсацією стало відкриття в печері Облазова поблизу м. Новий Тарґ найдавнішого в світі бумеранга, виготовленого близько 30 тис. років тому.

Життєдіяльність європейських неоантропів, основу якої складало полювання на великого звіра, протікала в умовах суворого клімату прильодовикової зони. У зв’язку з цим вони часто жили в печерах та гротах і споруджували штучні житла, які розрізнялись за розмірами, формою, конструкцією. Переважали округлі споруди діаметром 5–6 м, що зовні нагадують яранги сучасних мешканців полярної зони. „Фундаментом” таких споруд слугували присипані землею черепи, лопатки і щелепи; каркасом – бивні мамутів та товсті жердини, вкриті шкурами тварин. Чимало жител виявлено також на теренах України (поселення Мізин на р. Десна, Межиріч на р. Рось, Добраничівка в басейні р. Супонь, Радомишль на р. Тетерів тощо)[14]. Пересічна верхньопалеолітична стоянка налічувала 4–6 жител, де мешало близько 50 осіб[15].

Багато верхньопалеолітичних пам’яток досліджено і на теренах Польщі. Найдавніші з них виявлено в с. Дзержиславью поблизу м. Ґлубчице, Кракові-Звежинцю, Мамонтовій Печері в Вежхов’є, печері Локетка в с. Ойцув, печері Облазовій коло м. Новий Тарґ (ці пам’ятки датуються 40–35 тис. років тому). 18–12 тис. років тому люди вже досить густо заселили передгір’я Судет і Карпат, де в печері Машицкій коло м. Олькуш (Верхня Сілезія) знайдено кам’яні предмети специфічної форми, які, на думку вчених, використовувались під час церемоній, пов’язаних з магічними діями[16]. Там же було виявлено кісткові рештки 16 осіб: чоловіків, жінок, дітей.

Верхній палеоліт – епоха розквіту первісного мистецтва: печерного живопису, скульптури, гравіювання, які вражають своєю майстерністю, емоційним забарвленням, виразністю та динамізмом. Основу сюжетів складали зображення звірів, рідше – людей (частіше – жінок). Близько 20 фігурок „Венер” завбільшки переважно 5–10 см було виявлено під час розкопок Мізинського поселення[17]. У 1954–1961 роках під час розкопок найбільшого житла-яранги, яке за оригінальністю конструкції, міцністю і пропорційністю помітно виділялося серед інших штучних споруд цієї пам’ятки, було знайдено кістки мамута, розмальовані вохрою – фарбою природного походження, що широко використовувалась первісними людьми в печерному малярстві, магічних обрядах і чаклунських церемоніях. На думку вчених, ці кісти є найдавнішими в світі ритмічно-ударними музичними інструментами[18].

Приблизно 12–10 тис. років тому на земній кулі відбулися глибокі кліматично-географічні зміни, спричинені загальним потеплінням. Льодовий панцир, що протягом тисячоліть сковував Європу, повільно відповз на північ і через деякий час звільнив береги глибокого прісноводного озера, яке знаходилось на місці сучасного Балтійського моря. Це величезне водоймище, рівень котрого був значно вищий від рівня Світового океану, було відгороджене від Атлантики гігантською крижаною греблею. Після прориву льодової перемички біля гори Білінген у Центральній Швеції рівень цього холодного прильодовикового озера впав на 30 м і воно заповнилося теплими солоними водами Атлантичного океану. Це привело до різкого потепління й зволоження клімату. На теренах України і Польщі, як і повсюдно у північній півкулі, поступово склалася сучасна гідрофізична мережа й виникли ландшафтні структури помірної зони: ліс, лісостеп і степ. Розпочалася нова геологічна епоха – голоцен, яка триває й нині.

Початок голоцену збігся з початком нової історичної доби – мезоліту, або середнього кам’яного віку. У нових кліматично-географічних умовах первісні громади освоїли й нові форми господарювання. Зникли мамонти й інші великі тварини прильодовикової зони, що унеможливило колективне загінне полювання. Мисливці мезолітичної доби були змушені перейти до індивідуального пошуку здобичі й винайшли лук – далекобійну дистанційну зброю[19]. Людина вперше приручила собаку, що стала її вірним помічником.

На теренах України на сьогодні відомо понад 300 мезолітичних місцезнаходжень. Серед них – і довгочасні поселення з залишками жител, де могли мешкати від 50–60 до 100–150 осіб, і короткотривалі стоянки, і поодинокі поховання, і колективні родові некрополі[20]. Зібрані під час розкопок цих пам’яток остеологічні колекції не мають собі рівних у світі. За підсумками краніологічних досліджень з’ясовано, що за мезолітичної доби на теренах України мешкали носії різних антропологічних варіантів, що мали як північне (могильники Василівка І, ІІ), так і південне походження (могильник Волоське)[21].

Багато мезолітичних стоянок виявлено і на теренах Польщі, значну частину яких археологи відносять до культури Коморниця. Типологічно вона близька до культури Кудлаївка, пам’ятки якої локалізуються в українському Поліссі. Обидви культури, межі між якими дуже умовні, належать до однієї і тієї ж історико-культурної спільноти – Дювенсі[22]. У добу мезоліту значно збільшується чисельність населення Європи, що спричинило розвиток нових форм господарства. Вагомі зміни в життєдіяльності людей мали місце в наступну історичну епоху – добу неоліту.


 



[1] L. S. B. Leakej, P. V. Tobias, J. R. A Napier, New species of the genus Homo from Olduvai Gеorge, “Nature”, 1964, V. 202,4927.

[2] Детальніше про це: С. Сегеда, Антропологія, Київ 2001, с. 177.

[3] Природа и древний человек (Основные этапы развития природы, палеолитического человека и его культуры на территории СССР в плейстоцене), под ред. Г. И. Лазуков, М. Д. Гвоздовер, Я. Я. Рогинский и др., Москва, 1981, с. 42–53.

[4] Первісне суспільство [в:] Давня історія України (в трьох томах), т. 1, Київ 1997, с. 28, 29, 32.

[5] P. Kaczanowski, J. K. Koz³owski, Najdawniejsze dzieje ziem polskich, Krakσw 1998.

[6] В. Н. Гладилин, В. И. Ситливый, Ашель Центральной Европы, Киев 1990, с. 25–38.

[7] А. А. Зубов, Палеоантропологическая родословная человечества, Москва 2004, с. 211, 227.

[8] Я. Елинек, Большой иллюстрированный атлас первобытного человека, Прага 1982, с. 237.

[9] А. А. Зубов, Неандертальцы: что известно о них современной науке, „Этнографическое обозрение”, 1999,3, с. 67–73.

[10] О. Ситник, Деякі аспекти походження первісного мистецтва у світлі нових фактів, „Народознавчі зошити” (двомісячник), 1966, зошит 1 (7), січень–лютий, с. 20.

[11] http://pl.wikipedia.org/wiki/Prehistoria_ziem_polskich

[12] A. Wilson, R. Cann, The recent African genesis of humans, “Scientific American”, 1992, V. 266,4, p. 68–73.

[13] Детально про це див.: А. А. Зубов, Палеоантропологическая родословная …, с. 323–336.

[14] И. Г. Пидопличко, Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине, Киев 1976.

[15] Етнічна історія давньої України, Київ 2000, с. 12.

[16] http://pl.wikipedia.org/wiki/Prehistoria_ziem_polskich

[17] Первісне суспільство, с. 98.

[18] С. Н. Бибиков, Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта, Киев 1981.

[19] В. Н. Станко, М. І. Гладких, С. П. Сегеда, Історія первісного суспільства, Київ 1999, с. 137.

[20] Первісне суспільство, с. 119.

[21] И. И. Гохман, Население Украины в эпоху мезолита и неолита (Антропологический очерк), Москва 1966.

[22] Л. Л. Залізняк, Біля витоків етнічного поділу людства, [в:] Етнічна та етнокультурна історія України, т. 1 (книга друга), Київ 2005, с. 11.